«ОТРУЙНА ПЕДАГОГІКА»: ЯК ВИХОВАТИ НЕОСОБИСТІСТЬ

Може здатися нереальним, проте у сучасному суспільстві є люди, які абсолютно впевнені у своїх педагогічних здібностях, що, на жаль, призводить до морального каліцтва дітей. Спеціалісти програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова вирішили розповісти читачам, що таке «отруйна педагогіка» та яка насправді роль батьків у житті дітей. 

Коли дитина з інтернатного закладу потрапляє в родину, деякі її негативні поведінкові риси трактують як наслідок спадковості. Проте не всім відомо, що, потрапляючи в нове середовище, дитина підсвідомо намагається перейняти у нових батьків їхні особливості комунікації із зовнішнім світом. 

Спочатку по тому, як до неї ставляться оточуючі, визначає, яка вона: гарна, погана, «невдала», потрібна, і вже з того робить висновок, наскільки правильно та добре бути собою, чи все ж не варто цього робити. 

Якщо малюк відчуває, що його «Я» є неприйнятним для батьків, він відмовляється від самовираження. Дехто з дорослих керуються тим, що «ми прийняли тебе у свою родину, тепер в тебе є мама й тато, ти маєш бути нам вдячний». 

Така стратегія виховання дитини в родині призводить до формування в неї фальшивого «Я». Воно цінніше та переважає над «Я» істинним. У хлопчиків це фальшиве «Я» буває «роздутим» і гіпертрофованим. Від них часто вимагають більше, ніж вони є. У дівчаток – навпаки, «здуте», гіпотрофоване. 

В обох випадках всередині «засиджується» те саме ядро особистості, яке нікому не потрібне. Це є причиною того, що така людина протягом усього життя намагається підтримувати зовнішню маску і цілковито ігнорує власну сутність. 

У такий спосіб відбувається підміна понять, внаслідок якої діти абсолютно відмовляються від вияву власних потреб. Більшість батьків навіть не здогадуються, що методи виховання, які вони застосовують, травмують психіку, «вбивають душу» дитини. Така стратегія виховання дитини у психології має назву «отруйна педагогіка». 

«Отруйна педагогіка» 

Поняття «отруйна педагогіка» вперше було вжито англійським психологом Алісою Міллер для визначення комплексу виховних заходів, спрямованих на деструкцію особистості дитини. У цьому випадку батько і мати свято вірять, що це єдиний правильний шлях впливу на особистість, що розвиває, лише тому, що вони самі росли під гнітом подібних виховних принципів, і вкорінені в їхній свідомості стереотипи взаємин в сім'ї часом практично неможливо зруйнувати. Аліса Міллер, вивчивши безліч життєвих історій, де батьки травмували психіку і руйнували особистість дитини, вивела такі аксіоми «отруйної педагогіки»: 

1. Батьки – господарі, а не слуги у своєму будинку. 

2. Вони майже боги і можуть судити, карати та милувати, встановлювати закони та скасовувати їхні рішення. 

3. Дитина є відповідальною за свої почуття і має бути покарана, якщо вона їх раптом випускає на волю. 

4. Дитину варто психологічно зламати задля її майбутнього. Тоді вона буде слухняною і не створюватиме проблем або незручностей. 

5. Без батьків дитина ніщо, вона викликає відразу в усіх, і взагалі вона має бути вдячна, що є членом сім’ї. 

6. Труднощі загартовують дитину, роблять її більш пристосованою до життя. Без них не можна виростити нормальної людини. 

З таких відносин дитина засвоює наступне: 

1. Любов (як почуття і статевий потяг) і тіло – брудні, ганебні речі, про які не тільки говорити, а й думати соромно. Ліпше нікого не любити, нікого не хвалити, а тільки лаяти і принижувати. Адже це і є справжні стосунки і справжня любов. 

2. Висока самооцінка є руйнівною для людини. Якщо будеш про себе добре думати, то напевно потрапиш у біду. Ти загордився – злетиш, але насправді ти нікчема, тому обов’язково жорстоко і боляче розіб’єшся. Отже сиди тихенько, мовчи у своєму кутку. І взагалі, добре думати й говорити про себе дуже непристойно. 

3. Ти зобов’язаний бути альтруїстом у стосунках з батьками. Повинен віддавати все, виконувати будь-яку їхню забаганку та вимогу, навіть на шкоду собі. Ти не маєш права піклуватися про себе. 

4. Краще вдало грати роль та здаватися кимось, ніж бути самим собою. «Самого тебе» ніхто не любить, ти жахливий і огидний, тому необхідно приховувати власне обличчя. 

5. Ти не маєш права на бажання. Не маєш права мати свої потреби. Якщо у тебе десь щось кольнуло про те, що «непогано б мені»... Це ганьба. Тобі повинно бути соромно за те, що ти маєш нахабство хотіти щось для себе. 

Внаслідок «отруйної педагогіки» такі діти у дорослому житті шукають собі лідера, який був би тим самим завжди правим батьком. І неважливо, які життєві орієнтири у цього лідера. Завжди є ті, хто його обожнює, служить і поклоняється йому, хто найпершим захищає його честь і гідність. 

Що насправді потрібно дітям?  

І мова зараз не лише про дітей з інтернатних закладів, а й загалом про всіх. Дитині потрібна любов і схвалення, здатність бути собою і задовольняти власні потреби, можливість сформуватися у здоровому та об’єктивному середовищі. Батьки ж повинні їй в цьому допомогти. Тому конче потрібно знати власні потреби, а також вміти чути та розуміти потреби дітей і з повагою ставитися до внутрішнього «Я».