НА ПОШИРЕНІ ПИТАННЯ ВІД УСИНОВИТЕЛІВ ВІДПОВІДАЄ ЛЮДМИЛА ПЕТРАНОВСЬКА, ПЕДАГОГ-ПСИХОЛОГ

 

Як звичайно відбувається пошук дитини?
Дуже по-різному. Хтось знаходить дитину, гортаючи папери в регіональній базі даних, хтось - в інтернеті – на сайті Sirotstvy.net/ - (прим.ред.). Крім того, сайти зараз з'являються у багатьох служб у справах дітей та іноді в самих інтернантних закладах ч волонтерських організаціях. Звичайно, якщо у вас дуже вузький «коридор пошуку» (тобто ви шукаєте, наприклад, тільки дівчинку, тільки грудного віку, тільки цілком здорову, та ще й неодмінно з блакитними очима), то можете і не знайти. І, чесно кажучи, не можу сказати, що мене як фахівця це дуже засмутить – люди, що вибирають дітей, як товар, за заданими параметрами, у мене довіри не викликають.

Можливо, вони взагалі не готові стати прийомними батьками ні для якої дитини. Інша ситуація - у вподобаної вами дитини є брати і сестри, а ви не готові або не можете взяти кілька дітей відразу. Загальна закономірність наступна: чим більше можливості сім'ї, чим більш гнучко вона підходить до вибору дитини щодо статі, віку, здоров'я, зовнішності, тим швидше батьки та їхня нова дитина знайдуть один одного.

Чому неможна просто приїхати до дитячого будинку, подивитися на дітей і вибрати ту, яка сподобалась?
Саме тому, що діти не товар. Вони прекрасно все розуміють. Ви виберете одного малюка, і, щасливі, заберете його додому, а за спиною у вас залишиться кілька десятків дітей, яких НЕ обрали. Після десяти візитів потенційних прийомних батьків у групі будуть діти, яких не обрали десять разів поспіль. Одного разу ці діти вже пережили травму коли, опинились непотрібними власним батькам.

Крім того, вибір містить пастки і для дорослих. Коли вам пропонують одну дитину, ви думаєте - чому б і не цей? А коли ви намагаєтеся вибрати з декількох, вас весь час гризе сумнів: раптом той буде краще? Або: цього візьму, а того як же залишити? Коли почнуться труднощі адаптації, обов'язково з'явиться зрадницький голосок всередині: треба було брати того, вушастенького ... Той би такого не творив!

Коли дитина народжується, ми приймаємо його як дар, як сюрприз. І саме в цьому полягає мудрість природи.

Як правильно відповісти співробітникам органів опіки на питання, чому я хочу усиновити дитину, щоб відразу не відмовили?
Не існує жодної  правильної, зразкової відповіді. Співробітники опіки дуже різні - є такі, що вважають бажання допомогти дитині ознакою схибленості і зрозуміють вас, в тому випадку, якщо ви бездітні, безплідні і берете дитину, бо «немає іншого виходу». А є люди, які вважають невірною будь-яку мотивацію окрім «врятувати сироту». Усім не догодиш. Власне, приводом для відмови може бути тільки явно деструктивна мотивація на кшталт «візьму дитину в якості домашньої прислуги», але якщо така і зустрічається, вголос про неї ніхто не говорить. Тому питання про мотивацію, задане в лоб, якщо чесно, ніякого сенсу не має. Але задавати його прийнято, тому просто будьте максимально відкриті і відверті. Що ви самі думаєте, то й говоріть.

Найбільш оптимальна відповідь: «Ми хочемо дитину (ще дітей), ми відчуваємо в собі сили піклуватися про неї і любити її, і нам хочеться дати нормальне дитинство і родину сироті».

 І ще –  існує стереотипне переконання деяких людей, що прийомних дітей беруть «не від гарного життя», а тільки коли не можуть народити своїх. Це абсолютно не відповідає дійсності. Більше половини сімей, які беруть на виховання дитини, вже мають своїх дітей. Досить цьому дивуватися, пора звикати. Майте на увазі, що вимога принести довідку від лікаря про неможливість мати дітей абсолютно незаконно.

Чи залежить від віку дитини вибір форми влаштування дитини? Нам сподобалася дівчинка, документи у нас готові. У базі даних написано, що її можна удочерити, взяти під опіку чи в прийомну сім'ю. Ми вибрали прийомну сім'ю, а в опіці нам сказали, що таких маленьких (їй 8 місяців) віддадуть тільки на удочеріння.
Якщо у дитини немає ніякої прив’язаності до біологічної сім'ї (від неї відмовились від народження), а самі ви берете дитину, щоб ростити її «як свою», прийомна сім'я не для вас. Ця форма влаштування означає зайвий контроль для вас, труднощі з різницею між положенням «де-факто» (ви батьки, це ваша дитина) і «де-юре» (ви вихователі, отримуєте зарплату), і взагалі ви будете більш уразливі як сім'я для всіх можливих інновацій на державному рівні. Тобто зовсім маленьку дитину краще усиновити (удочерити) або взяти під опіку.

В Україні форми влаштування дитини регулює Закон Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. В документі йдеться, що пріоритетною формою влаштування дитини є усиновлення. Якщо по місцю реєстрації дитини, усиновителі відмовились від неї, її анкета передається на обласну службу у справах дітей. Далі працівники служби інформують кандидатів на усиновлення в порядку черги. Відзначимо, що іноземці можуть усиновити дитину не молодше 5-ти років в тому разі, якщо протягом року її не усиновили громадяни України (прим. ред..)

 Окремий випадок - якщо дитині потрібен особливий медичний супровід, який вам фінансово не потягнути. Тоді має сенс вибирати форми сімейної професійної турботи – опіку чи прийомну сім'ю. це також справедливо, якщо ви берете в сім'ю відразу кілька дітей, наприклад, трьох-чотирьох братів і сестер. В цьому випадку краще створити дитячий будинок сімейного типу. Це скоріш за все вимагатиме постійного догляду одного з батьків за дітьми і звільнення з роботи, а зарплата вихователя прийомної сім'ї допоможе зберегти нормальний рівень життя.

Чи правда, що в інтернатних установах немає здорових дітей?
Дітям, які опинилися у будинках дитина та в інтернатах,  доводитися переживати досвід депривації - самотності, туги, страху, в якому дитина живе роками, якщо у неї немає люблячої родини. В результаті у нього сповільнюється і погіршується розвиток, знижується імунітет, він важче хворіє і довше одужує. Проте досвід показує, що після попадання в умови родинної турботи, до люблячих батьків, здоров'я значно поліпшується і зх. часом проходять без сліду навіть «невиліковні» хвороби.

Інше питання - часто дітям, що виховуються в установі, ставлять діагнози «з перестраховки», щоб не відповідати потім за погіршення їхнього стану здоров'я. Тому не приймайте на віру все, що написано в медичній карті дитини, робіть додаткове медичне обстеження дитини.

Дуже хочеться вирішити наступну проблему. Наш синок вдома 1 рік і 3 місяці, йому 2 роки і 6 місяців, він наша перша дитина, бажана і улюблена усіма (і бабусями, і дідусями, і навіть прабабусями і прадідусями), але до цих пір смокче ручку, коли засинає, хоч ми спимо поруч, казки розповідаємо, заколисуємо на ручках – все одно пальчики тягне в рот і гойдається в сторони. Мені завжди від цього не по собі, знаю, що це у нього залишилося з будинку дитини. Що потрібно зробити, що б йому стало легше засинати? Спасибі за відповідь.
Проблема ця дійсно типова для діток, які росли в ДР. Відчуваючи сильну тривогу і страх самотності, вони вчаться заспокоювати себе перед сном, як можуть, найчастіше - гойдаються і смокчуть пальці.

Перш за все, постарайтеся ставитися до цього спокійно, не засмучуючись, і навіть з вдячністю. Адже саме ця звичка дозволила вашому синові зберегти свою психіку і здоров'я, і дочекатися зустрічі з вами. Молодець, що пристосувався, що не зневірився. І дуже добре, що звичка, яка раніше була життєвою необхідністю, тепер - просто дитяча звичка.

Треба сказати, що пальці або соску-пустушку часто подовгу смокчуть і домашні діти, просто більш чутливі. І все рано чи пізно кидають. Жодна дитина, якщо вона у цілому здорова і не переживає чогось вже зовсім жахливого, не смокче палець у підлітковому віці, так яка різниця, коли вона покине цю звичку - в три роки або в п'ять? Дитині видніше.

Ви можете трохи допомогти йому. Діяти треба так. Коли малюк лягає і починає розгойдуватися, сядьте поруч або приляжте, покладіть йому руки на спину і тихенько починайте гойдатися разом з ним, підлаштовуючись до темпу. Переконайтеся, що ви зловили, відчули той самий ритм, який його заспокоює. Поступово, не поспішаючи, обіймайте його міцніше, даючи своїми рухами зрозуміти, що він може розслабитися, передоручити хитання вам. Ну, як якби в танці спочатку вів один партнер, а потім став інший. Тепер качайте його самі, в тому ж ритмі, до якого він звик. Ласкаво розмовляйте, співайте. Чудово, якщо малюк дозволить вам себе качати, а сам розслабиться. Це може трапитися не в перший вечір, не у другий, але поспішати-то нікуди. Важливо, щоб дитина на рівні тіла усвідомила, що в його житті відбулася важлива – він більше не один, про нього є кому подбати.

Можете показати йому це на іграшках: «Ось кошеня (зайчик, ведмедик) був маленький і спочатку був один, і йому було страшно, і він тоді робив ось так (покажіть, як гойдається). А потім прийшла мама-кішка і каже: «Ах, ти мій маленький, давай краще я тебе сама погойдаю». І зробила ось так (покажіть, як вона бере на ручки і качає). І кошеня так солодко-солодко тепер спить. А мама йому пісеньку співає». Потім нехай він пограє за кошеня, за маму-кішку і по-всякому, як захоче.

А на пальці просто не звертайте уваги. Можете сказати: «Всі діти так роблять, поки маленькі, а потім підростають і перестають. І ти ще трохи підростеш і перестанеш».
Нехай у вас все буде добре!