Дитяча аутоагреcія, або чому дитина вдається до самопокарання

Аутоагресія – це почуття, діапазон якого охоплює шлях від невдоволення до ненависті, спрямоване на самого себе і розглядається ще з часів Фрейда. 

«З аутоагресією у дітей стикаються багато батьків. Дитина проявляє аутоагресію, коли починає себе бити, дряпати, кусати, виривати волосся або битися головою об стіну. Також вона може проявлятися в негативних та злих висловлюваннях про себе, свої можливості, особисті якості. У психоаналітичному підході аутоагресія є своєрідним механізмом захисту. Таким чином, дитина «скидає» напругу, що нагромадилася», – вважає Марина Сорокіна, координатор Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова. Аутоагресія може проявлятися у дітей, коли вони вже здатні аналізувати свою поведінку. 

Є кілька характерних рис, за якими можна визначити, схильна дитина до аутоагресії чи ні. Аутоагресія може проявитися, якщо дитя: 

• частіше відчуває негативні емоції, ніж позитивні, що проявляються плачем, періодичним занепадом настрою; 

• мовчазне, сором’язливе; 

• схильне до мазохізму, що виражається у наданні переваги благополуччю інших стосовно свого благополуччя; 

• має занижену самооцінку, недооцінює своє значення. 

Причини дитячої аутоагресії також можуть бути зумовлені ситуаціями, коли: 

• Присутня неуважність батьків або неправильна модель виховання. Дитина не може прямо проявити агресію щодо адресату. Не маючи можливості «покарати» батьків, дитина спрямовує свою злість на себе. 

• Є недолік емоційного контакту з батьками, незадоволене бажання бути потрібною, улюбленицею. У деяких сім’ях поранити себе – єдиний спосіб звернути на себе увагу та відчути турботу. 

• Було покарання дітей в ранньому віці. Якщо дитину ще в інтернатному закладі критикували за невдачі, карали її гуманними, як вважали вихователі, способами, то згодом дитина, вже перебуваючи в сім’ї, внаслідок банального зауваження може «покарати» себе сама, убезпечившись від батьківських криків і невдоволення. Така поведінка скоріше за все змусить батьків сильно занепокоїтися. 

• У дитини висока емоційна чутливість. Для неї неможливо, коли хтось страждає і заподіює біль собі. 

• Виникає «магічне» дитяче мислення. Дитина може звинувачувати себе, якщо ви чимось засмучені. 

Насамперед дитину потрібно спробувати відволікти, але зробити це акуратно і ненав’язливо, не обмежуючи її в діях. Затикання рота, хапання за руки спровокує ще більшу агресію. 

Важливо навчити дитину проявляти агресію назовні, наприклад, побити подушку, розірвати або зім’яти аркуш паперу, покидати дротики. Батьки мають відмовитися від дуже високих вимог до дитини. Менше критикувати, більше хвалити її. Говорити про свої емоційні реакції з дитиною, тим самим навчаючи її усвідомлювати та проговорювати свої почуття, а не накопичувати їх. 

Частіше обіймайте дитину. Але якщо вона противиться, не будьте нав’язливими. Це тільки посилить прояв аутоагресії. 

І дітям, і дорослим можна малювати свою злість. Для зменшення проявів аутоагресії психологи рекомендують малювати на ватмані. На лист розміром А1 чи А2 вилити різнокольорову гуаш, розріджену водою, та змішувати усі барви, малюючи каляки-маляки. У кінцевому результаті малюнок перетвориться на чорно-сіру масу, яку можна «заговорити» (психологічно передати з дитиною усі її негативні емоції), потім висушити та розірвати. У такий спосіб дитина в подальшому знатиме, як боротися зі своїми негативними емоціями. 

Помітивши у дитини симптоми аутоагресії, не варто ігнорувати похід до психолога або звичайного терапевта з поліклініки для консультації. Батькам також корисно буде проаналізувати поведінку всіх близьких людей і зробити відповідні висновки стосовно факторів, які провокують кризовий стан.