Дітям з особливими потребами бути у сім’ї!

Майже щодня користувачі порталу «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова пишуть у коментарях на офіційній сторінці програми у соціальній мережі Facebook про те, що інтернатні заклади України переповнені дітьми, які мають особливі потреби, натякаючи, що такі діти не здатні повноцінно розвиватися у сім’ї. Спеціалісти програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова вирішили розповісти про дітей, в анкетах яких є позначка «дитина з особливими потребами» та про особливості їхнього виховання у сім’ї. 

Дитина з особливими потребами – це дитина з порушеннями психологічного та/або фізичного розвитку. В інтернатних закладах України мешкають діти з різними видами особливих потреб. Наприклад, діти з порушеннями зору та слуху, опорно-рухового апарату, з важким порушенням мови, із затримкою розумового розвитку та з затримкою психічного розвитку. Щодня з ними працюють психологи, корекційні педагоги, діти одержують різні терапевтичні та оздоровчі процедури. Увесь цей процес спрямований на досягнення найголовнішої мети – забезпечення соціальної адаптації дітей з особливими потребами у майбутньому.  

Слід розуміти, що в інтернатних закладах один вихователь закріплений за групою таких дітей, а значить, повноцінно здійснювати систематичний вплив на розвиток практичних умінь та навичок кожної дитини неможливо, а якщо можливо, то цей процес відбувається повільно. 

Проте соціалізувати таких дітей можливо, і найкращим середовищем для цього є сім’я. Ці діти, як і всі, потребують піклування і любові. 

Для батьків дитини з особливими потребами 

1. Дитина буде щаслива, якщо ви зміните жалість на чуйність Часто-густо батьки дитини з особливими потребами відчувають до неї глибоку жалість. Але жалість тотожна наркотику. Навіть якщо спочатку вона і не приносить задоволення, звикнувши до неї, людина не зможе без неї обходитися. Зрозуміло, у ставленні до таких дітей необхідна чуйність. 

Від дитини з розумовою відсталістю ніколи не слід очікувати виконання роботи, що не відповідає її розумовому розвитку, а школяра з деформацією рук не слід критикувати за поганий почерк. Але діти з особливими потребами можуть і повинні бути ввічливими у можливих для них межах, жити в сім'ї на загальних підставах з іншими, виконувати посильну домашню роботу. 

Якими б не були особливі потреби вашої дитини (фізичними, імунними, неврологічними, емоційними, психологічними) головне, щоб вона сприймала дім як безпечне місце, місце безумовної любові та прийняття. Завдання батьків – дати дитині цей будинок, це її право. Коли діти вдома, ніхто не повинен критикувати, засуджувати або висміювати їх. Це необхідно і дітям, і вам. 

Батькам вирішувати, що не зважаючи на всі обмеження, дитина буде жити максимально повним життям. отже ви стаєте мамою і татом, які говорять дітям: звичайно, спробуй ще, стрибай у воду, давай, забирайся на той великий велосипед (скейт) схил! 

Турбота про дитину з особливими потребами зазвичай вимагає додаткових зусиль. Щоб влаштувати життя дитини найліпше, необхідна справжня мудрість. Але переживання і брак досвіду дуже заважають. Звідси виходить, що ви, батьки, потребуєте поради і допомоги і, безумовно, можете на це розраховувати. Мова зараз не лише про поради лікаря. Вам необхідно обговорити з кимось (психологом, батьками зі схожими проблемами), як слід поводитися з дитиною, вирішити проблеми, що виникають для інших членів сім'ї. Щоб з'ясувати всі ці питання, звичайно, потрібен ряд тривалих бесід. Ваш порадник має бути людиною досвідченою, здатною зрозуміти ваші переживання і відчай, вміти вас заспокоїти. 

Пам’ятайте, що дитина з особливими потребами – такий же рівноправний і повноцінний член суспільства, як інші, а значить: 

• Організовуйте постійне лікування та реабілітацію. 

• Не соромтеся своїх дітей з інвалідністю. 

• Не давайте відчувати такій дитині, що вона чимось відрізняється від інших. 

• Пам’ятайте, що дитина з особливими потребами повинна робити все те, що й інші діти в родині. 

• Говоріть дитині, що вона найрозумніша, найкрасивіша тощо, підтримуйте в усьому. 

• Не виявляйте їй непотрібної жалості. 

• Навчіть дитину жити зі своїми діагнозом. 

• Соціалізуйте сина/доньку.