Деприваційний синдром у дітей з інтернатних закладів
Особливості психічного розвитку дітей, які виховуються інтернатних закладах, – актуальна проблема нашого часу. Темп розвитку таких дітей уповільнений у порівнянні з дітьми, які виховуються в родині. Їхній розвиток і здоров’я мають ряд негативних особливостей, що відзначаються на всіх етапах: від дитинства до підліткового віку і далі. Актуальною проблемою для вихованців інтернатних закладів є деприваційний синдром. Спеціалісти програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» вирішили розповісти, що таке депривація, її види та наслідки у дорослому житті.
У широкому розумінні депривація – це позбавлення людини чогось вагомого, життєво необхідного для неї, відсутність якого обов’язково призводить до деструкції особистості.
Психологи стверджують, що депривації, пережиті в дитячому віці, надають найпотужнішу патогенну дію. Залежно від життєвих обставин людини виділяють різні види депривації: материнську, сенсорну, рухову, психосоціальну та інші.
Загальні вияви депривації
Незважаючи на те, що існує чимало різних типів депривації, всі вони мають деякі загальні прояви:
• підвищена тривожність;
• загострене почуття незадоволеності собою;
• зниження життєвої активності;
• часта зміна настрою;
• невмотивована агресія тощо.
Для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, найхарактернішими є материнська, сенсорна та емоційна депривації.
Материнська депривація
Нормальний розвиток дитини у перші роки життя обумовлений систематичним доглядом за нею як мінімум однією дорослою людиною. В ідеалі – це материнський догляд. Проте якщо функції матері постійно виконує інша особа, це теж позитивно впливає на нормальний розвиток дитини. У зв’язку з тим, що в інтернатних закладах за дітьми доглядають різні люди, які постійно змінюються, виникає материнська депривація. За дослідженнями психологів, дитина, у якої відсутній постійний тактильний контакт з дорослим, який завжди поруч, є найвищий ризик до розвитку психосоматичних розладів.
У дорослому житті ця дитина не здатна проявляти любов. Усе подальше життя вона буде дивитися на інших людей через призму відчуження, байдужості або образи, агресії і, відповідно, реалізовувати програми «використання і маніпулювання» або «владарювання, знецінення та знищення».
Сенсорна депривація
Тривале перебування дитини в інтернатному закладі, де є регламентований розпорядок дня та кожен крок контролюється, часто супроводжується браком вражень, стримує засвоєння власного життєвого досвіду. Це називається також сенсорним голодом, коли середовище перебування людини обмежене рамками, а отже гальмує інтелектуальний розвиток особистості. Для дітей, які переживають сенсорну депривацію, властиве різке відставання й уповільнення всіх сторін розвитку: нерозвиненість рухових навичок, нерозвиненість або незв’язаність мовлення, гальмування розумового розвитку. Обмежене середовище спричиняє байдужість, відсутність реакції дитини на навколишню дійсність.
Емоційна депривація
Потреба в емоційному контакті – одна з провідних психічних потреб, що здійснює вплив на розвиток психіки людини в будь-якому віці. Спілкування з великим спектром людей та відсутність постійної підтримки дорослого для дітей в інтернатних закладах є тими сприятливими умовами, в яких вони відчувають себе незахищеними та закриваються у собі, відчувають відчуженість та виявляють байдужість до зовнішнього світу.
Діти, позбавлені сімейного виховання зазвичай губляться у ситуаціях, коли їх оточує емоційне тепло, вони не мають стільки вражень після свята, як сімейні діти. Після повернення із заходу такі діти ховають подарунки та спокійно повертаються до звичного способу життя.
Як дитині позбутися деприваційного синдрому?
Сьогодні педагогічні колективи інтернатних закладів прагнуть дати дітям якомога більше знань і умінь, котрі знадобляться їм у подальшому житті. Робота в більшості таких закладів реалізується у різних напрямах, провідними є:
• формування здорового способу життя на основі дбайливого ставлення кожної дитини до свого здоров’я;
• соціалізація дітей, підлітків та молоді (на основі педагогічного співробітництва, через реалізацію функцій соціальної адаптації);
• виховання у дітей працьовитості, громадянськості; поваги прав і свобод людини, любові до навколишньої природи, батьківщини;
• підготовка дитини до свідомого життя у суспільстві;
• виховання поваги до культури, традицій, духовно-моральних цінностей.
Однак ніщо не може замінити виховання, яке підкріплюється любов’ю, турботою та увагою батьків і найближчого оточення. Тож побороти проблему деприваційного синдрому у дітей з інтернатних закладах можна, виховуючи їх у сім’ї. Також знадобиться фахова консультація психотерапевта.
Пам’ятайте! Ваша любов, віра та старання обов’язково допоможуть дитині побороти усі труднощі, адже поруч будете саме ви.
