Головна -
Рінат Ахметов – Дітям -
Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству – ні! -
Поради спеціалістів -
Деприваційний синдром у дітей з інтернатних закладів

Деприваційний синдром у дітей з інтернатних закладів

Особливості психічного розвитку дітей, які виховуються в інтернатних закладах, – актуальна проблема нашого часу. Темп розвитку таких дітей уповільнений у порівнянні з дітьми, які виховуються в родині. Їхній розвиток і здоров’я мають ряд негативних особливостей, що відзначаються на всіх етапах: від дитинства до підліткового віку і далі. Актуальною проблемою для вихованців інтернатних закладів є деприваційний синдром. Спеціалісти програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» вирішили розповісти, що таке депривація, її види та наслідки у дорослому житті.

Що таке депривація у дітей: різновиди та причини виникнення

Депривація — це позбавлення або брак базових умов, необхідних для повноцінного психічного, емоційного та фізичного розвитку дитини. У ранньому віці, коли малюк формується як особистість, будь-яке обмеження контакту з дорослими, нестача любові, турботи, уваги або стимулів зовнішнього середовища може запустити ланцюг тривалих негативних наслідків. Усе це — основа того, що фахівці називають деприваційний синдром.

Деприваційний синдром у дітей з інтернатних закладів

Психологи стверджують, що депривація, пережита в дитячому віці, має найпотужнішу патогенну дію. Залежно від життєвих обставин людини виділяють різні види депривації: материнську, сенсорну, рухову, психосоціальну та інші. Серед них найбільш поширеними є:

Психічна депривація в дитячому віці — відсутність можливості переживати досвід, який є важливим для психіки, наприклад, тепло, прийняття, захист. Це спричиняє порушення емоційного стану.
Фізична депривація — дефіцит належних умов життя: їжі, сну, одягу, безпеки. Часто спостерігається у дітей з бідних чи інституційних середовищ.
Сенсорна депривація — обмеження або втрата сенсорних стимулів (звуків, дотиків, зорових образів), що уповільнює розвиток.
Емоційна депривація — це нестача стабільного, теплого контакту з дорослим, яка призводить до розладів прив’язаності.
Когнітивна депривація — недостатня кількість нової інформації, відсутність можливостей для навчання, пізнання, творчості.
Тактильна депривація — позбавлення фізичного контакту (обіймів, дотиків), що особливо згубно діє на немовлят і маленьких дітей.

Загальні вияви депривації

Попри те, що існує чимало різних типів депривації, всі вони мають деякі загальні прояви:

підвищена тривожність;
загострене почуття незадоволеності собою;
зниження життєвої активності;
часта зміна настрою;
невмотивована агресія тощо.

Для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, найхарактернішими є материнська, сенсорна та емоційна депривації. Давайте більш детально розглянемо їх.

Материнська депривація

Нормальний розвиток дитини у перші роки життя обумовлений систематичним доглядом за нею як мінімум однією дорослою людиною. В ідеалі – це материнський догляд. Проте якщо функції матері постійно виконує інша особа, це теж позитивно впливає на нормальний розвиток дитини. У зв’язку з тим, що в інтернатних закладах за дітьми доглядають різні люди, які постійно змінюються, виникає материнська депривація. За дослідженнями психологів, дитина, у якої відсутній постійний тактильний контакт з дорослим, який завжди поруч, є найвищий ризик до розвитку психосоматичних розладів.

У дорослому житті ця дитина не здатна проявляти любов. Усе подальше життя вона буде дивитися на інших людей через призму відчуження, байдужості або образи, агресії і, відповідно, реалізовувати програми «використання і маніпулювання» або «владарювання, знецінення та знищення».

Сенсорна депривація

Тривале перебування дитини в інтернатному закладі, де є регламентований розпорядок дня та кожен крок контролюється, часто супроводжується браком вражень, стримує засвоєння власного життєвого досвіду. Це називається також сенсорним голодом, коли середовище перебування людини обмежене рамками, а отже гальмує інтелектуальний розвиток особистості. Для дітей, які переживають сенсорну депривацію, властиве різке відставання й уповільнення всіх сторін розвитку: нерозвиненість рухових навичок, нерозвиненість або незв’язаність мовлення, гальмування розумового розвитку. Обмежене середовище спричиняє байдужість, відсутність реакції дитини на навколишню дійсність.

Емоційна депривація

Потреба в емоційному контакті – одна з провідних психічних потреб, що здійснює вплив на розвиток психіки людини в будь-якому віці. Спілкування з великим спектром людей та відсутність постійної підтримки дорослого для дітей в інтернатних закладах є тими сприятливими умовами, в яких вони відчувають себе незахищеними та закриваються у собі, відчувають відчуженість та виявляють байдужість до зовнішнього світу.

Діти, позбавлені сімейного виховання зазвичай губляться у ситуаціях, коли їх оточує емоційне тепло, вони не мають стільки вражень після свята, як сімейні діти. Після повернення із заходу такі діти ховають подарунки та спокійно повертаються до звичного способу життя.

Ознаки депривації у дітей: як розпізнати проблему?

Наслідки психічної депривації в дитячому віці можуть мати різні форми, і дуже важливо вчасно помітити їх. Часто батьки або педагоги звертають увагу лише на зовнішні поведінкові відхилення, не усвідомлюючи, що за ними криється глибокий дефіцит тепла, уваги або контакту.

Ось типові симптоми, що вказують на дитячу депривацію:

замкненість, соціальна ізоляція;
надмірна залежність або, навпаки, повна відмова від прив’язаностей;
нав’язливі рухи (гойдання, покусування губ, скрегіт зубами);
труднощі у навчанні та запам’ятовуванні інформації (ознаки когнітивної депривації);
підвищений рівень тривоги, страху, фобій;
низька самооцінка, відчуття несприйняття з боку інших;
агресивність, імпульсивність, емоційна нестабільність.

Довготривалі наслідки депривації: що чекає дитину в дорослому житті?

Дитяча депривація — не просто тимчасова нестача уваги чи позбавлення комфорту. Це травма, що закладається глибоко в основу особистості. У дорослому віці вона проявляється у вигляді труднощів із встановленням довірливих стосунків, підвищеної тривожності, невміння виражати почуття та схильності до самознищення.

Дорослі, які пережили емоційну депривацію або тактильну депривацію в дитинстві, часто уникають близькості, бо не мають досвіду здорової прив’язаності. Їм складно розуміти емоції інших і співпереживати.

Ті, хто зазнав когнітивної депривації, стикаються з обмеженими можливостями в навчанні, роботі, комунікації. Їхнє мислення може бути ригідним, а здатність адаптуватися до змін — слабкою.

Розвиток особистості в умовах депривації — це шлях крізь втрати, які без належної підтримки лише посилюються з віком.

Як дитині позбутися деприваційного синдрому?

Робота в більшості таких закладів реалізується у різних напрямах, провідними є:

формування здорового способу життя на основі дбайливого ставлення кожної дитини до свого здоров’я;
соціалізація дітей, підлітків та молоді (на основі педагогічного співробітництва, через реалізацію функцій соціальної адаптації);
виховання у дітей працьовитості, громадянськості; поваги прав і свобод людини, любові до навколишньої природи, батьківщини;
підготовка дитини до свідомого життя у суспільстві.

Пам’ятайте! Ваша любов, віра та старання обов’язково допоможуть дитині побороти усі труднощі, адже поруч будете саме ви.

Поради батькам, які всиновлюють або беруть дитину з інтернату

Якщо ви вирішили прийняти в родину дитину з інтернатного закладу, не забувайте разом з нею в дім приходить її досвід. Підготуйтеся до того, що доведеться заповнювати брак любові, тепла, довіри, стабільності.