ДЕМОНСТРАТИВНА ІСТЕРИКА: ЯК РЕАГУВАТИ?

Кожна дитина вчиться досягати своєї мети, шукає різні шляхи, експериментує. То цілком нормальний процес. Питання в тому, яким шляхом дорослі дозволяють їй це зробити. 

Спеціалісти програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» радять усиновителям, опікунам, прийомним батькам дізнатися про цікавий випадок із життя відомого дитячого психолога Льва Виготського, який, крім значного вкладу в розвиток психологічної та педагогічної наук, був і чудовим батьком. Пропонуємо спогади про його досвід батьківства – добрий приклад того, як правильно реагувати, коли дитина намагається домогтися свого істерикою.

Головне правило: ні в якому разі не піддаватися емоційним маніпуляціям дитини. Не можна поступатися їй, коли вона плаче чи кричить у відповідь на заборону або відмову у виконанні її бажань. 

Тверде батьківське «ні», сказане без повторень, лише один раз, і збереження спокою – єдині заходи, що допоможуть дитині позбутися звички так себе поводити. 

Чудовий зразок такої поведінки – у спогадах доньки знаменитого психолога Л.С. Виготського про свого батька. 

У перші роки свого життя Ася (молодша сестра оповідачки) зростала нелегкою дитиною, вона була, як прийнято говорити, з характером. Це проявлялося в бурхливих скандалах, які вона періодично влаштовувала. Мама працювала, і нас виховувала няня, яка дуже любила Асю, страшно її балувала, в усьому потурала їй, що безумовно не сприяло поліпшенню її характеру. Побачивши якось один із Асиних «фокусів», Лев Семенович сказав, що сам нею займеться, і просив нікого не втручатися. Ася дуже любила гуляти, дуже добре грала під час прогулянки, але повернення додому викликало в неї бурхливий протест. Як тільки вона бачила, що ми наближаємося до будинку, вона лягала на тротуар, починала бити ногами, не підпускаючи до себе, і нестямно кричала. Ось таку картинку і побачив якось батько. 

Наступного дня, коли все повторилося знову, він вийшов на вулицю, велів мені та няні йти додому, а сам узяв дівчинку, яка несамовито брикалася і кричала, на руки, вніс її в під’їзд, поклав на підлогу, а сам увійшов до квартири і закрив двері. 

Спочатку з під’їзду неслися відчайдушні крики, але поступово вони стали стихати – адже глядачів не було! І нарешті зовсім припинилися. Коли настала тиша, батько вийшов у під’їзд, спокійно допоміг доньці піднятися з підлоги і мовчки привів її додому. Він не сказав їй жодного слова. Вмивши, він відпустив її до няні, яка збиралася її годувати. 

Це повторювалося кілька днів поспіль, з тією лише різницею, що декілька разів Асю забирала з під’їзду сусідка з квартири навпроти і приносила її нам через чорний хід, з двору. Батько невідступно слідував своєму методу і був цілком нагороджений – поступово все припинилося, і повернення з прогулянки стало проходити спокійно. Якщо ж Ася влаштовувала скандал у будинку, падала на підлогу, била ногами по підлозі, кричала, тато вимагав, щоб всі вийшли з кімнати, а сам, залишившись з нею, не звертав на неї ніякої уваги, вдаючи, що чимось дуже зайнятий, поглинений. 
Коли вона заспокоювалася, він, знов-таки мовчки допомагав їй піднятися з підлоги і вів вмиватися. Він ніколи їй при цьому нічого не говорив, мабуть, вважаючи, що вона в такому збудженні, що все одно не в змозі почути і усвідомити сказане. Що б там не було, але обраний ним метод цілком виправдав себе – істерики і скандали поступово припинилися … 

Безсумнівно, активна участь батька у вихованні Асі сприяла вирівнюванню її характеру. Поступово всі її зриви припинилися, і до школи вона була цілком контактної дівчинкою, добре спілкувалася з дорослими й однолітками, серед яких завжди, впродовж всього життя, мала багато справжніх друзів. 

Ми бачимо, як майстерно, психологічно тонко і точно поводився батько. Ось головні і, по суті, прості «секрети» його виховного успіху: 

● він зберігав спокій і неучасть у демонстрації (іноді йшов), 
● був уважний і співчутливо допомагав після припинення сцени (допомагав піднятися, вмитися), 
● нічого не говорив під час і після істерики, 
● був послідовний, не відходив від своєї «методики».