Ви прийняли дитину у свою сім’ю, сподіваючись подарувати їй те, чого в неї ніколи не було, але у відповідь отримали ставлення «Мені всі винні!». Сімейна психологиня, залучена експертка Фонду Ріната Ахметова Маріанна Лапіна розповіла читачам порталу «Сирітству — ні!» про те, як упоратися зі споживацьким ставленням дитини з інтернатної установи.
Не секрет, що батьки, які готові присвятити своє життя чужим дітям, не завжди усвідомлюють ризики, які із цим пов’язані.
Ця благородна ідея завжди наповнена різними міфами про те, як добре тепер складатиметься їхнє життя, як чудово до нового члена сім’ї будуть ставитись інші діти й усі родичі.
На щастя, багато хто, пройшовши через кризи, пов’язані з приходом дитини, стає міцною та дружною сім’єю. Я зустрічала багато таких. Але й вони говорили про той досвід, який був для них новим і спочатку досить складним у побудові стосунків із дитиною-сиротою.
У сім’ю прийшов егоїст
Старання батьків можуть здатися марними, якщо в сім’ї з’явилася дитина, яка все «перевернула догори дном».
Здавалося б, що тепер усе в неї є, батьки намагаються зробити так, щоб дитина нічого не потребувала, але новий член сім’ї до цього ставиться як до належного, а іноді вимагає дедалі більше і більше. А ще він може забирати якісь речі в інших дітей.
Найгірше те, що внесок цього нового члена сім’ї у життя нової системи не відчувається. Дитина нічого не хоче робити для сім’ї, для батьків, а начебто тепер має бути вдячною за те, що допомогли, забрали з дитячого будинку. Одна мама мені розповіла, що її прийомна дочка так просилася до сім’ї, так умовляла батьків забрати її з притулку. Батьки приїхали по іншу дитину, але не змогли залишитися байдужими до прохань цієї 10-річної дівчинки. Довелося забрати двох. Батьки чекали вдячності, бажання влитися в нову сім’ю, але прийомна дочка стала норовливою, примхливою, вимогливою. А на нагадування про те, що вона обіцяла «поводитися добре» й зі сльозами на очах просилася в сім’ю, відповіла, що не знала, що тут буде так погано.
Прийомні батьки були здивовані. На їхню думку, дитина дбала лише про власну зручність, маніпулювала іншими дітьми й батьками. А ще дівчинка завжди була причиною багатьох конфліктів і скандалів, порушувала правила, провокувала й отримувала від цього якесь дивне задоволення.
Найпростіший висновок, що спадає на думку батькам, які потрапили в таку ситуацію: дитина виросла егоїстом, і для неї інші люди не мають цінності. Способи боротьби з її егоїзмом і зарозумілістю нові батьки вибирають виходячи зі своїх уявлень. Іноді це виливається в ситуацію протистояння та постійного з’ясування відносин.
Якщо батьки погоджуються грати в таку гру під назвою «Хто кого переможе», то будинок перетворюється на постійне поле битви.
Форма порушення прихильності: викривлені уявлення про роль батьків і дітей у сім’ї
Подивимося на ситуацію очима дитини.
Життя в дитячому будинку — не мед. Дітей там часто б’ють, карають, принижують. Але є там дуже непогані моменти, коли в певні «зразково-показові» дні приїжджають тітки й дядьки та привозять із собою частування. Якщо це свята, можуть привезти щось яскраве, веселе, наприклад розважальну програму, цукерки й фрукти. І тоді в маленької людини складається власне уявлення про роль дорослих людей у її житті: вони потрібні для того, щоб щось принести, подарувати, дати поїсти, і потрібно привернути до себе їхню увагу, розштовхати інших, як кажуть, ліктями, щоб отримати заповітний приз.
Живучи в середовищі, де дорослі або тиснуть, або дають лише матеріальні задоволення, дитина робить певні висновки про рольові функції дорослих і дітей. Для неї дорослий — це людина, яка дає подарунки або домінує, карає.
Звичайно, це кардинально відрізняється від уявлень про дитячо-батьківські ролі дитини, яка живе в сім’ї та отримує від дорослого любов, утіху, увагу, захоплення, тобто теплі емоційні відносини. Якщо цього не відбувається, тоді дитина не відчуває цінності стосунків, не прив’язується до дорослих, а лише чекає від них задоволення базових фізичних потреб.
Влада — запорука виживання
Прийшовши в нову сім’ю із системи державної установи, дитина приносить до неї свої уявлення про ці ролі. Вона не знає про нормальну сімейну ієрархію, де батьки домінують, але при цьому дбають і підтримують. Зазвичай такі діти в дитячому будинку прив’язуються до ровесників, почуваються комфортно серед «своїх». Їм дорослі й не потрібні. Такі діти йдуть у сім’ю, спираючись на власні міфи, уявляючи собі «золоті гори», які на них спадуть, якщо вони житимуть із новими батьками.
Повертаючись до тієї дівчинки, про яку ми говорили, можна припустити, що, потрапивши в сім’ю, вона почала «боротися за владу», створюючи навколо себе скандали, постійно конкуруючи не лише з дітьми, а й з батьками. На несвідомому рівні така дитина звикла довіряти лише собі й покладатися на свої сили. Вона знає, що якщо не вона візьме гору, тоді інші виявляться спритнішими й усе дістанеться їм. Потрапивши в сімейну систему, дитина в такий спосіб перевіряє, чи може вона довірити своє життя дорослим, які називаються «мама» й «тато».
Дитбудинівський споживач
Розглянемо ще один важливий момент. Після тривалого перебування в сирітській установі в сім’ю дитина принесе і споживацьке ставлення до людей. Багато батьків говорили про те, що, з’явившись у сім’ї, трохи звикнувши, така дитина вважає само собою зрозумілим те, що їй щось купують, готують щось смачненьке. Згодом вона може стати більш вимогливою і вважати, що дають мало, що вона чогось не отримує достатньо. Підліток, наприклад, у властивій йому зухвалій формі може заявити, що на гроші, які виділяє держава на нього, прийомні батьки купують замало. І, звісно, жодного слова подяки за все, що для нього вже зроблено. Про жодне почуття вдячності до «рятівників» від сирітської долі не буде й мови.
Зрозуміло, що нікому не сподобається споживацьке ставлення дитини до себе. Почнуться конфлікти, взаємні образи, звинувачення на її адресу. Батьки можуть не розуміти, що пішло не так у їхній родині. Адже мріяли про вдячну дівчинку «в сукні з рожевими рюшами» або про «щасливого блакитноокого» хлопчика, а натомість у сім’ї з’явився егоїст, який хоче тільки отримувати й нічого не пропонує натомість.
Як упоратися з дитячим егоїзмом?
Розуміння суті того, що відбувається, — перший крок до нормалізації стосунків. Якщо прийомні батьки не почнуть таку поведінку дитини приймати на свій рахунок і ображатися на неї, тоді вдасться виправити ситуацію. Дитина побачить перед собою не скривджених таких самих, як і вона, «дітей-батьків», а дорослих, які впевнені й усвідомлюють свою роль, зрозуміє, що в сім’ї можуть дарувати не лише подарунки, а й близькість, похвалу, прийняття, підтримку, іншими словами — емоційне тепло. Саме цей брак компенсувала дитина в минулому житті матеріальними задоволеннями. Згодом вона роз’яснить для себе, що дорослі можуть відстоювати свої межі, впевнено й твердо обмежувати те, чого не можна, і дозволяти те, що можна. Вона зможе розслабитися та побути дитиною, як це мало бути в її житті в ранньому віці. Наприклад, ходитиме за батьками по п’ятах, «сюсюкатиме» тощо. Це буде говорити про те, що її потреба бути маленькою повертається. Адже цієї можливості раніше маленька людина не мала через відсутність безпечного дорослого. Поступово вона зможе зрозуміти, що означає бути дитиною по-справжньому й приміряти нову роль на себе.
Добре, якщо в новій сім’ї вже будуть діти, дивлячись на яких, ця дитина почне краще розуміти роль батьків у житті дітей. Спочатку дитина наслідуватиме поведінку зведених братів і сестер, але згодом це почуття, закладене природою, увімкнеться. Важливо, щоб батьки допомагали новому члену сім’ї, демонстрували, з одного боку, розуміння і душевність, а з іншого боку — твердість і впевненість, тобто зберігали ієрархію «батьки — діти».
Споживацьке ставлення до світу зустрічається не так рідко
Ставлення до світу «Мені всі винні» — не рідкість. Серед сиріт це явище часте, якщо їхнє життя довго протікало в інтернатських установах. Але й деяких «сімейних» дітей це не минає. Відбувається це тоді, коли дорослі замінюють емоційну близькість чимось матеріальним. Це можуть бути дорогі подарунки в дуже забезпечених батьків, яким ніколи дарувати свій час, увагу й теплі стосунки. Вони можуть бути зайняті собою чи своїм бізнесом. У сім’ях із невеликим достатком так само відбувається з різних причин. Але суть одна: дитина компенсує почуття самотності й страх, який при цьому виникає, матеріальними благами. Іноді це просто цукерки чи іграшки, які знімають тривогу. Згодом народжується ідея, що світ — це джерело якихось матеріальних ресурсів, вони є в інших людей, які мають поділитися, у гіршому випадку їх треба відібрати. Із цієї причини багато випускників дитячих будинків не справляються із життєвими перипетіями, не вміють утримувати себе. Переконання, що всі мають їм щось дати, багатьох призводить до соціального регресу, бродяжництва. Інші просто віднімають те, чого їм не вистачає, у тих людей, які це мають, і потрапляють до в’язниць — загалом, у звичну для них систему, схожу на дитячі будинки. Там не потрібно дбати про своє харчування, усе вирішують за тебе.
Це одна з багатьох причин того, чому дуже важливо, щоб кожна дитина виховувалась у сім’ї.
