“Якщо у вас зародилося бажання взяти дитину, то це значить, що якась дитина вже вас чекає! Лише знайдіть її!” Лілія та Микола Данилюки – про власну історію усиновлення (Частина 2)

Програма “Рінат Ахметов ‒ Дітям. Сирітству ‒ ні!” щотижня знайомить користувачів порталу Sirotstvy.net один з одним, розповідає дивовижні історії щасливого усиновлення та прийомного батьківства. Цей матеріал ‒ продовження історії усиновителів Лілії та Миколи Данилюків із Нововолинська (Волинська область), які виховують трьох усиновлених доньок та одного біологічного синочка ‒ Нестора.

Початок історії про оформлення документів та усиновлення першої доні Кіри читайте за посиланням:

Початок історії усиновителів Данилюків

“Хочу сестричку!”

«Кірусі вже було 8 років, коли вона почала просити собі сестричку», ‒ згадує мама Лілія Данилюк. Говорила нам: «Мам, тато, у всіх є брати та сестри, а в мене немає. Давайте візьмемо ще сестричку!» Ми спочатку не наважувалися, згадуючи попередній досвід пошуку. Але ви ж знаєте, що діти вміють переконувати… Ми знов почали пошуки по всіх базах дітей ‒ і на Мінсоці, і на “Сирітству ‒ ні!”, шукали дівча 8-9 років.

Знов на пошуки дитини

Звісно, зверталися у Дніпропетровську службу, де брали Кіру, але на цей раз все вийшло не так гарно, як хотілося б. Коли ми приїхали на побачення з дитиною, вона розповіла нам про родичів, що приходять до неї. Виявилося, що в дівчинки дійно вже й документи оформлені родичами на опікунство. Це було ударом, бо ми стільки часу і сил витратили даремно.

Через два місяці пошуків мені пощастило в Житомирській обласній службі. Фахівець Людмила Блащук, почувши, що я аж розплакалася з відчаю, заспокоїла: «Ще не бачила такої реакції, ви чого? Ми обов’язково знайдемо вам дитину, тільки не плачте!»

Буквально через пару днів вона зателефонувала мені знов і розказала про двох сестричок ‒ 9 та 2 років. Ми не очікували на таку малечу, але коли приїхали подивитися, то одразу ж закохалися ‒ такі гарні дівчатка, нема слів просто! Вирішили забрати. Так у нас стало троє діток.

Зустріч сестричок
Кіра чекала на дівчат удома, але заздалегідь вона бачила фотографії, які їй дуже сподобалися. Ми підготували кімнату, іграшки, одяг. Кіруся пообіцяла ділитися з сестричками усім, що має. Але речі Кіри Міланці виявилися завеликі. Бо Міланка була дуже худесенькою і тендітно. До того ж вона пережила домашнє насильство від рідного батька, який побив її, зламав руку, ключицю зламав. Узагалі родина була бідна, неблагополучна, дітки часто були голодні. Мілана ходила по сусідах просити їсти… Навіть сюжет про це показали на центральних каналах.

Кіра дуже зраділа, всім у школі розповіла, що до неї їде сестричка. Зараз дівчатка дружать, постійно чекають одна одну. Так, буває різне, як і в кожній родині, але ми всі ‒ наче одне ціле.

Дивовижне народження Нестора

А два роки тому неочікувано для нас виявилося, що я вагітна. Після 17 років марних зусиль у цьому питанні така новина ‒ справжне диво Боже! І хоча пологи були важкими, я безмежно щаслива, що Бог здійснив нашу мрію народити! Можливо, Він нас випробовував ‒ наскільки в нас вистачить сил і терпіння? Хто знає? Нам багато хто казав: «О, може не треба було стільки усиновлювати, адже народилося біологічне дитя?» Але ми з чоловіком упевнені ‒ якби ми не усиновили дівчаток, Бог не дав би нам щастя народити Нестора. Ми з чоловіком ‒ найщасливіші у світі, а наші дітки ‒ найкращі!

Щодо таємниці усиновлення

Зараз Кірі та Мілані ‒ 11, Софійці 4 роки, а Нестору ‒ 1 рік. Родина Данилюків не вважає доцільним приховувати факт усиновлення. «Ще з першою донею Кірою ми не приховували нічого, ‒ каже мама Лілія Данилюк. ‒ Розповіли їй, що немає різниці, хто народив, головніше ‒ хто виховав. Розказали про діток, які народжені “з сердечка”, вона це сприйняла добре. У школі та сусіди знають про усиновлення, і ніяких проблем з цього приводу ми не бачимо. І слава Богу! Навпаки, перед народженням Нестора ми пояснювали дівчатам, що буде складно, бо дитина маленька, потребує багато маминої уваги.

“Якщо хоч на хвилину ви замислилися про те, щоб узяти дитину ‒ беріть!”

Коли дивишся ваш портал “Сирітству ‒ ні!”, серце кров’ю обливається, скільки ж там діток! Я після першого перегляду три дні плакала. Зараз, маючи трьох усиновлених, я впевнено кажу: «Якщо у вас хоч на хвилину з’явилася думка про усиновлення ‒ не зупиняйтеся! Беріть!»

Ми ‒ віруючі люди, і розуміємо, що є сили, які не хочуть, щоб дітки росли щасливими у теплі та затишку. Гадаю, це відчуває кожен усиновитель ще під час пошуку, коли щось постійно перешкоджає зустрічі з дитиною, наче хтось палки в колеса ставить! Але треба бути наполегливим ‒ і ці сили відійдуть, прийде радість і можливість, аби тільки ви не здавалися!

Я впевнена, якщо у вас зародилося бажання взяти дитину, то це значить, що якась дитина вже вас чекає. Залишилося тільки її знайти!"