Як спілкуватися з постраждалими від війни: поради психолога
Війна залишає глибокі рани не лише на тілі, але й на душі. Люди, які пережили жахіття війни, потребують особливої уваги та підтримки. Під час онлайн-тренінгу «Особливості спілкування з постраждалими від війни», організованого програмою «Рінат Ахметов ‒ Дітям. Сирітству ‒ ні!», психологиня та психотерапевтка Наталія Простун представила ефективні стратегії комунікації та взаємодії з людьми, які пережили травматичні події війни.
Ось поради від психологині, які допоможуть екологічно спілкуватися та чуйно взаємодіяти з тими, хто зазнав травми війни.
Спілкування з людьми, які пережили втрату/горе або були свідками військових злочинів:
- Виявляйте чуттєвість та емпатію: треба бути уважним до їх емоцій і переживань.
- Не знецінюйте: уникайте фраз на кшталт «все буде добре» або «інші мають гірше».
- Будьте терплячими та добрими: люди, які пережили травму, можуть бути дуже чутливими і потребувати більше часу, щоб відкритися. Дайте їм можливість говорити, коли вони готові.
- Не нав’язуйте свої думки та поради.
- Використовуйте відкриті запитання: запитання, які починаються з «як» або «що», можуть допомогти людині поділитися своїми почуттями й переживаннями, наприклад: «Як ти відчуваєш себе зараз?» або «Що тобі допомагає впоратися з …?».
- Ваша присутність може надати відчуття безпеки й розуміння.
- Ставтеся з повагою до меж: якщо людина не хоче говорити про свої переживання або певні теми, поважайте це і не тисніть на неї.
- Враховуйте культурні/релігійні та індивідуальні особливості: різні культури й індивіди можуть по-різному реагувати на травму та стрес, тому будьте уважні до цих аспектів.
Правила спілкування з військовими та ветеранами війни:
- Виявляйте повагу: шана може бути висловлена через прості слова вдячності за їхній внесок.
- Уважність до меж: деякі військові та ветерани можуть не захотіти говорити про свій досвід.
- Слухайте активно: коли вони вирішать поділитися своїм досвідом, слухайте уважно, не перебивайте. Дайте їм відчути, що ви їх чуєте і розумієте.
- Уникайте тривіальних фраз і стереотипів: фрази на кшталт «ти ж був на війні, повинен бути мужнім» або «все буде добре» можуть бути неприязно сприйняті.
- Запитайте, чим ви можете допомогти або як вони хотіли б, щоб ви підтримали їх. Це дозволяє їм висловити свої конкретні потреби.
- Не зловживайте словом «герой». Багато героїв хочуть жити, бути в сім’ї, а не бути на війні. Ніколи не говоріть «вийди з окопів», «припини поводитись, як на війні».
- Будьте готові підтримати їх у питаннях соціальної інтеграції, пошуку роботи або налаштування на цивільне життя.
- Говоріть про позитивні аспекти їхнього життя: не про війну, а про хобі, інтереси чи плани на майбутнє.
- Проявляйте чуйність до їх болю/досвіду і, якщо необхідно, підказуйте можливість звернення за професійною допомогою.
- Просте запитання «Як ти?» може показати, що ви дбаєте про людину і готові бути на зв'язку.
Комунікація з людьми, які пережили полон:
- Пам'ятайте, що їх досвід може бути надто травматичним і болючим.
- Не тисніть своєю цікавістю: якщо вони не готові ділитися подробицями свого досвіду, не наполягайте на розмовах про це.
- Слухайте, коли вони говорять, уважно, з повагою і без перебивань.
- Уникайте припущень про те, як вони повинні себе почувати або реагувати.
- Будьте обережні з мовою і жестами: ваше ставлення й поведінка повинні бути доброзичливими та неагресивними.
Спілкування з людиною, яка має інвалідність:
- Бачити людину, а не інвалідність: ставтеся гідно, з повагою, за принципом «рівний-рівному», не ставте інвалідність у центр уваги. Обговорюйте інші аспекти життя.
- Не використовуйте фрази, що принижують.
- Не зловживайте співчуттям: спілкуйтеся без порадницького тону.
- Запитуйте про потреби і підтримку: наприклад, «Чи є щось, чим я можу допомогти?» або «Яким чином я можу краще підтримати вас у цьому?». Без акцентування на безпомічності. Уникайте гіперопіки.
- Не інвалідизуйте самостійність, поважайте незалежність.
- Будьте уважними до фізичного контакту: питайте дозволу, не торкайтеся без потреби.
- Проявляйте терпіння і не нав’язуйте допомогу. Пам’ятайте, що людина має право сама визначати, коли і яка допомога їй потрібна.
Спілкування з людьми, які втратили близьку людину на війні:
- Висловлюйте своє співчуття: просте, але щире вираження співчуття може бути дуже важливим, наприклад: «Мені дуже шкода за вашу втрату» або «Я думаю про вас у цей складний час».
- Слухайте більше, менше говоріть: надайте людині можливість поділитися своїми почуттями і спогадами про померлого. Не намагайтеся швидко змінювати тему чи давати поради. Просто слухайте.
- Уникайте кліше: фрази типу «він/вона в кращому місці» або «все буде добре» можуть бути неприязно сприйняті. Замість цього, зосередьтеся на простих, щирих висловлюваннях підтримки.
- Будьте терплячі: відомо, що горе не має чітких термінів. Людина може досить довго проходити певні стадії втрати та відновлення. Підтримуйте її протягом тривалого часу, а не лише відразу після трагедії.
Поради фахівцю, який працює з ветеранами:
- Не нашкодити.
- Триматися конфіденційності.
- Інформувати ветерана/ветеранку про подальші дії.
- Залучати до співпраці, але не тиснути.
- Давати відчуття безпеки.
- Не зливатися з емоційними станами потерпілих.
- Підтримувати контакт з реальністю.
Пам’ятайте, що ваша підтримка може стати важливим кроком на шляху до зцілення для тих, хто пережив травматичні події війни.