Як спілкуватися з постраждалими від війни: поради психолога

Війна залишає глибокі рани не лише на тілі, але й на душі. Люди, які пережили жахіття війни, потребують особливої уваги та підтримки. Під час онлайн-тренінгу «Особливості спілкування з постраждалими від війни», організованого програмою «Рінат Ахметов ‒ Дітям. Сирітству ‒ ні!», психологиня та психотерапевтка Наталія Простун представила ефективні стратегії комунікації та взаємодії з людьми, які пережили травматичні події війни.

Ось поради від психологині, які допоможуть екологічно спілкуватися та чуйно взаємодіяти з тими, хто зазнав травми війни.

Спілкування з людьми, які пережили втрату/горе або були свідками військових злочинів:

• Виявляйте чуттєвість та емпатію:  треба бути уважним до їх емоцій і переживань.
• Не знецінюйте: уникайте фраз на кшталт «все буде добре» або «інші мають гірше».
• Будьте терплячими та добрими: люди, які пережили травму, можуть бути дуже чутливими і потребувати більше часу, щоб відкритися. Дайте їм можливість говорити, коли вони готові.
• Не нав’язуйте свої думки та поради.
• Використовуйте відкриті запитання: запитання, які починаються з «як» або «що», можуть допомогти людині поділитися своїми почуттями й переживаннями, наприклад: «Як ти відчуваєш себе зараз?» або «Що тобі допомагає впоратися з …?».
• Ваша присутність може надати відчуття безпеки й розуміння.
• Ставтеся з повагою до меж: якщо людина не хоче говорити про свої переживання або певні теми, поважайте це і не тисніть на неї.
• Враховуйте культурні/релігійні та індивідуальні особливості: різні культури й індивіди можуть по-різному реагувати на травму та стрес, тому будьте уважні до цих аспектів.

Правила спілкування з військовими та ветеранами війни:

• Виявляйте повагу: шана може бути висловлена через прості слова вдячності за їхній внесок.
• Уважність до меж: деякі військові та ветерани можуть не захотіти говорити про свій досвід.
• Слухайте активно: коли вони вирішать поділитися своїм досвідом, слухайте уважно, не перебивайте. Дайте їм відчути, що ви їх чуєте і розумієте.
• Уникайте тривіальних фраз і стереотипів: фрази на кшталт «ти ж був на війні, повинен бути мужнім» або «все буде добре» можуть бути неприязно сприйняті.
• Запитайте, чим ви можете допомогти або як вони хотіли б, щоб ви підтримали їх. Це дозволяє їм висловити свої конкретні потреби.
• Не зловживайте словом «герой». Багато героїв хочуть жити, бути в сім’ї, а не бути на війні. Ніколи не говоріть «вийди з окопів», «припини поводитись, як на війні».
• Будьте готові підтримати їх у питаннях соціальної інтеграції, пошуку роботи або налаштування на цивільне життя.
• Говоріть про позитивні аспекти їхнього життя: не про війну, а про хобі, інтереси чи плани на майбутнє.
• Проявляйте чуйність до їх болю/досвіду і, якщо необхідно, підказуйте можливість звернення за професійною допомогою.
• Просте запитання «Як ти?» може показати, що ви дбаєте про людину і готові бути на зв'язку.

Комунікація з людьми, які пережили полон:

• Пам'ятайте, що їх досвід може бути надто травматичним і болючим.
• Не тисніть своєю цікавістю: якщо вони не готові ділитися подробицями свого досвіду, не наполягайте на розмовах про це.
• Слухайте, коли вони говорять, уважно, з повагою і без перебивань.
• Уникайте припущень про те, як вони повинні себе почувати або реагувати.
• Будьте обережні з мовою і жестами: ваше ставлення й поведінка повинні бути доброзичливими та неагресивними.

Спілкування з людиною, яка має інвалідність:

• Бачити людину, а не інвалідність: ставтеся гідно, з повагою, за принципом «рівний-рівному», не ставте інвалідність у центр уваги. Обговорюйте інші аспекти життя.
• Не використовуйте фрази, що принижують.
• Не зловживайте співчуттям: спілкуйтеся без порадницького тону.
• Запитуйте про потреби і підтримку: наприклад, «Чи є щось, чим я можу допомогти?» або «Яким чином я можу краще підтримати вас у цьому?». Без акцентування на безпомічності. Уникайте гіперопіки.
• Не інвалідизуйте самостійність, поважайте незалежність.
• Будьте уважними до фізичного контакту: питайте дозволу, не торкайтеся без потреби.
• Проявляйте терпіння і не нав’язуйте допомогу. Пам’ятайте, що людина має право сама визначати, коли і яка допомога їй потрібна.

Спілкування з людьми, які втратили близьку людину на війні:

• Висловлюйте своє співчуття: просте, але щире вираження співчуття може бути дуже важливим, наприклад: «Мені дуже шкода за вашу втрату» або «Я думаю про вас у цей складний час».
• Слухайте більше, менше говоріть: надайте людині можливість поділитися своїми почуттями і спогадами про померлого. Не намагайтеся швидко змінювати тему чи давати поради. Просто слухайте.
• Уникайте кліше: фрази типу «він/вона в кращому місці» або «все буде добре» можуть бути неприязно сприйняті. Замість цього, зосередьтеся на простих, щирих висловлюваннях підтримки.
• Будьте терплячі: відомо, що горе не має чітких термінів. Людина може досить довго проходити певні стадії втрати та відновлення. Підтримуйте її протягом тривалого часу, а не лише відразу після трагедії.

Поради фахівцю, який працює з ветеранами:

• Не нашкодити.
• Триматися конфіденційності.
• Інформувати ветерана/ветеранку про подальші дії.
• Залучати до співпраці, але не тиснути.
• Давати відчуття безпеки.
• Не зливатися з емоційними станами потерпілих.
• Підтримувати контакт з реальністю.

Пам’ятайте, що ваша підтримка може стати важливим кроком на шляху до зцілення для тих, хто пережив травматичні події війни.