«Як ми усиновили двох діток, про яких я мріяла з дитинства». Історія усиновительки Оксани Димар (Друга частина)

З львів’янкою Оксаною Димар програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» познайомилася на програмній Фейсбук-сторінці https://www.facebook.com/SirotstvyNet . Оксана привітала програму з 11-річчям порталу https://sirotstvy.net/ua/ такими словами: «Завдяки вам наша сім’я разом! Дякую!»

«У 2012 році ваш портал був майже єдиним ресурсом для отримання інформації на тему усиновлення, – згадує Оксана. – Саме Форум порталу «Сирітству – ні!», де батьки обмінювалися досвідом і спогадами про відвідування дитячих закладів, допоміг нам знайти Ігоря та Ганнусю. Саме про таких дітей я мріяла з самого дитинства. І не розуміла, навіщо народжувати, якщо заклади повні дітей-сиріт?». Зараз Ганнусі 11 років, Ігорю – 9 років, і вони вважають себе найщасливішими, бо народилися «з серця».

Початок історії читайте тут:

/news/yak-my-vsynovyly-dvoh-ditok-pro-yakyh-ya-mriyala-z-dytynstva-istoriya-usynovytelky-oksany-dymar

Несподівана хвороба

«По дорозі додому, у Львів, у потягу ми вперше в житті змінювали синочку памперси, – згадує мама-усиновителька. – Навіть прочитали інструкцію, як їх одягати, бо не вміли цього робити. Крім того, у потягу виявилося, що я підхопила десь інфекційну хворобу. Як тільки ми приїхали у Львів, змушені були викликати швидку прямо на вокзал, бо в мене був нестерпний біль, температура під 40! Дуже добре, що приїхали наші друзі і допомогли, бо чоловіку з двома маленькими дітьми та хворою дружиною було дуже складно».

Перші місяці випробувань

«Отже перші два місяці були для нашої родини справжнім випробуванням. Завдячую чоловіку, який стійко все це пережив, і няні, яка допомагала хоча б до вечора. Правильний діагноз мені встановили майже через півтора місяця, після чого зрозуміли, що усі ліки більше мені шкодили, ніж допомагали. Я втратила 15 кіло… Діти теж перехворіли, але тут була звичайна акліматизація».

Оформлення відпустки та допомоги

«Дуже добре, що я десь побачила інформацію про те, що усиновителям можна взяти відпустку по догляду і грошову допомогу, як при народженні дитини. Я встигла їх оформити майже за тиждень до спливу терміну подачі документів. Хоча оформити це все теж було непросто. Працівникам собезу постійно щось не підходило. Я часто зверталася по допомогу до фахівців служби у справах дітей. Добре, що вони знаходилися в одному будинку, просто на різних поверхах, і все нарешті вдалося владнати, щоб отримати і відпустку, і допомогу. Вони нам дуже допомогли і в адаптаційних умовах нашої родини».

Виявлення ФАС

Того ж року влітку ми поїхали на море, і по дорозі заїхали в дитбудинок, з усіма привіталися, усіх відвідали, а вже восени повели Ганнусю у садочок. Ігор був ще малесенький, коли забрали, в нього були тільки шкіра та кістки, блідий. Ми його відгодовували манною кашею, щоб він хоча б трішки набрав вагу.

Через рік в Аннусі появилися проблеми, і ми пішли до психолога. Саме дитячий психолог вперше нам сказала: «Так у вашої дитини ФАС (фетальний алкогольний синдром від того, що мати при вагітності приймала алкоголь)». Цей діагноз пояснив дуже багато незрозумілих моментів здоров’я та поведінки Ганнусі. Ми ретельно перечитали та передивилися купу інформації про ФАС, зрозуміли, що з Аннусею не так, і вже дивилися на все більш оптимістично. Тобто правильний діагноз набагато спростив нам життя».

Я готувалася до всиновлення п’ять років, але це не допомогло

«Перед тим, як взяти дітей, я п’ять років готувалася. Читала книжки, навіть зібрала цілу бібліотеку. Але це не сильно допомогло. Бо в житті все по-іншому. У перший рік я мріяла про одне – тільки б виспатися! Дітки «поділили» нас з чоловіком: Аня – папина доця, Ігор – мамин синочок. Так повелося ще з закладу і зберігається досі. До школи я їх віддавала, коли їм було по 8 років, а зараз взагалі зробила їм інклюзію, бо вони загальну програму не тягнуть.

Зараз ходимо до невролога, проходимо лікування, бо є органічні зміни мозку, у Ігоря трохи гірше, у Аннусі трохи краще. А ще ми познайомилися із сім’ями, в яких дітки з особливими потребами. Ми постійно спілкуємося, зустрічаємося. Це дуже корисно і важливо. А наші діти знають, що є дітки різні, здорові і не дуже, але всі вони нормальні, добрі люди».

Дитина не повинна вирішувати проблему

«Вважаю, що усиновлення – це свідоме рішення, а не спосіб вирішувати чиюсь особисту проблему. Ви хочете, щоб дітки на Миколая писали бажання про ляльки, а не про маму з татом? Тоді треба зрозуміти: діти мають з’явитися заради дітей. Ви повинні їх хотіти, а не хотіти вирішити свою чи іншу проблему».

Дітки «з сердечка» – найулюбленіші!

«Я своїм дітлахам так пояснила момент народження. Діти можуть з’явитися із животика, з баночки, діти можуть народитися із сердечка. І ті, хто з сердечка, як вони, ті найулюбленіші, бо їх мало і вони особливі! Коли хтось намагається моїх дітей образити, кажучи про усиновлення, то вони відповідають: «Так, але нас більше люблять, ніж вас, бо ми народилися з сердечка!» Пам’ятаю, коли Ганнуся дізналася, що її подружка «народилася з животика», то сказала: «Співчуваю! Тебе ж менше люблять! Бідолаха! «З сердечка» люблять краще».