Як говорити з дитиною про смерть близької людини. БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу

Смерть близької людини – завжди велике горе для всієї родини. За кілька років військових дій на сході країни з цією бідою довелося зіткнутися багатьом сім’ям. Після пережитих найскладніших психологічних травм, у деяких людей загострилися хронічні захворювання або з’явилися нові.

Коли в родині трапляється горе, вмирає хтось із близьких, багато батьків відчувають себе розгубленими, у них виникає маса питань. Основні з них: «Казати чи не казати дитині про те, що трапилося?», «Коли потрібно розповісти дитині про смерть близької людини?», «Як поводитися з дитиною після похорону? Чи потрібно згадувати про померлого або тему краще не порушувати?». І головне: «Як і що говорити?».

По-перше, розповісти дитині про смерть близької людини потрібно обов’язково. Насамперед, діти неймовірно чутливі до стану батьків. Дитина помітить, що з дорослими щось відбувається, вони чимось засмучені і, якщо їй не повідомити причину свого стану, дитина просто потоне у власних фантазіях. На цьому ґрунті можуть розвиватися різні страхи, неврози, почуття провини.

По-друге, дитина має право знати про те, що трапилося. Це необхідно для її психічного здоров’я. З іншого боку, згодом факт однаково відкриється, але довіру між дитиною й дорослим може бути втрачено.

Повідомити дитині про смерть близької людини варто тоді, коли це сталося. Часом дорослі, побоюючись заподіяти дитині страждання, починають розповідати про те, що «бабуся поїхала» або «мама зараз лежить у лікарні». З’являються думки «я так страждаю, не хочу, щоб моя дитина відчувала подібні почуття» або «у мене зараз так погано, що сил втішати дитину немає». Відкладати повідомлення про смерть у жодному разі не можна. Постарайтеся зібрати всі свої душевні сили й максимально спокійно повідомити дитині про те, що трапилося. Якщо ви відчуваєте, що не зможете з цим впоратися, попросіть когось із близьких зробити це.

Мені пригадується історія маленької переселенки. Коли її привели на прийом, дівчинці було 5,5 років. Батьків турбував той факт, що малятко протягом останніх декількох місяців прокидається з криком і в сльозах щоночі. Як з’ясувалося, бабуся й дідусь дівчинки залишилися в Донецьку. Практично щовечора мама телефонувала їм, і дівчинка довго розмовляла з любим дідом у скайпі. А півроку тому дідусь раптово помер від серцевого нападу.

Побоюючись завдати дитині психологічної травми, батьки повідомили дівчинці, що дідусь захворів і лежить у лікарні. Спочатку дівчинка нудьгувала й лякалася щоразу, коли згадка про дідуся викликала сльози в мами, а потім зробила висновок «дідусь кинув її, тому що вона погано поводиться». Дитина перебувала в постійній напрузі, намагаючись бути слухняною, робити все правильно і вдома, і в садку, сподіваючись на те, що це допоможе повернути діда. Після легалізації теми смерті дідуся в сім’ї й курсу психологічної реабілітації, до дитини повернувся здоровий, міцний сон.

Говорити дитині про смерть потрібно простими, зрозумілими для її віку словами, уникаючи страшних деталей. Намагайтеся уникати метафор і абстракцій. Фраза «дідусь заснув назавжди» може сприяти тому, що дитина просто буде боятися спати. Будьте готові відповісти на всі запитання дитини. Приблизно до 7 років дитина не сприймає смерть як щось незворотне, тому ще якийсь час, можливо, доведеться пояснювати, що улюблена бабуся померла й більше ніколи не повернеться.

Можливо, дитину буде турбувати ваша і її власна безпека. Їй варто пояснити, що всі вмирають, але найчастіше це відбувається в старості і пройде ще багато-багато часу, перш ніж це трапиться. Ви збираєтеся прожити ще багато років і, коли прийде ваша пора, у неї вже буде власна сім’я й діти.

Чи варто брати дитину на кладовище? Питання спірне. Іноді дорослі такою мірою захоплені власними переживаннями, що не можуть надати підтримку дитині, та й сама атмосфера на кладовищі для чутливої дитини може виявитися досить травмувальною. Дитині старшого віку варто пояснити, з чого складається ритуал поховання, і якщо вона вирішить супроводжувати померлого на кладовищі, варто дозволити їй. У будь-якому разі, дитині важливо брати участь у ритуалах (підготовка до похорону, поминки). А попрощатися можна, написавши листа померлому.

Часом діти відчувають почуття провини перед померлим: «я погано себе вела, сварилася з мамою, тому вона захворіла й померла». Вкрай важливо дитині будь-якого віку пояснити, що в смерті близької людини немає її провини.

Діти переживають ті ж етапи «горювання», що й дорослі. Почуття дитини, як і ваші, можуть бути різними. Від горя й печалі до гніву на померлого й почуття несправедливості. Не стримуйте власні й допомагайте дитині проявляти її почуття.

Ви можете разом переглядати фотографії та відео, згадуючи добрі моменти, пов’язані з померлим. Провідувати на кладовищі у пам’ятні дні. Для нормального процесу «горювання» як у дорослих, так і в дітей, важливо, щоб тема смерті в родині не табуювалася. Почуття не стримувалися або приховувалися, а проживалися всіма членами сім’ї. Безумовно, дитині в такий складний момент буде дуже важлива ваша підтримка, увага й розуміння