Усиновителям доведеться переглянути власні погляди на поведінку дитини. Наслідки порушення прив’язаності

Програма «Рінат Ахметов — Дітям. Сирітству — ні!» продовжує інформувати своїх користувачів, які мають бажання взяти в свою сім’ю дитину-сироту, або вже на шляху до втілення своєї мрії.

Повернемося знов до теми, яку дуже важливо опанувати майбутнім батькам: чому дитина-сирота страждає на порушену прив’язаність і як це можна подолати - на думку американської психологині та тренерки з питань усиновлення Джоан Скулер.

ПОТРЕБИ ДИТИНИ

У попередній публікації ми розповідали історію Тіма, якого мама до року залишала на самоті. У 5 років, вже в усиновленій родині, поведінка до того спокійного Тіма різко змінилася - він поводився агресивно, знущався над маленьким кошеням та підпалив підвал.

Коріння такої поведінки виявилося у його ранньому дитинстві! Аби подолати це, усиновителям треба було спочатку задовольнити базові потреби Тіма, незадовільнені у віці, коли він був немовлям.  Подробиці: Тут

На жаль, більшість дітей, усиновлених після 5 років, страждають на порушену прив’язаність, що впливає на те:

- як дитина спілкується з іншими дітьми;

- як вона/він проживають власні емоції;

- як в нього/неї проявляються функції адаптації та регуляції;

- як дитина запам’ятовує події;

- як задовольняє власні потреби;

- як проходить різні етапи розвитку;

- як сприймає себе у контексті оточуючого світу.

Розуміння впливу прив’язаності і травм на розвиток дитини допомагає батьками більш ефективно реагувати її/його на емоційні потреби.

Коли ми, батьки, зрозуміємо неймовірний вплив хронічної відсутності турботи в ранні роки дитини, ми будемо вражені здатністю людини до самовідновлення, інстинктом виживання та адаптації.

Батьки дітей з порушенням прив’язаності часто стикаються з проблемами, коли намагаються їм допомогти адаптуватися. Батькам доведеться переглянути власні погляди на поведінку дитини. Тобто, її поведінка націлена не на те, щоб звести нас з розуму, а є спробою вплинути на світ, який дитині здається злим, нездатним до чуйності. Коли ми зрозуміємо, що за поганою поведінкою прихований інстинкт виживання, ми зможемо реагувати більш спокійно та ефективно.

АСПЕКТИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ФОРМУВАННЯ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

1. ГЕНИ ТА ДОСВІД

Так, ми приходимо в цей світ вже з готовим набором потенційних здібностей, зібраних поколіннями наших предків. Базовий набір здібностей ми берем від біологічних батьків. Наш мозок і нервова система є керуючими центрами, які втілюють в життя генетично закладені можливості.

На думку генетиків, наша особистість на 50% створена з того, що ми наслідували від предків. Інші 50% формуються в процесі всього життя.

Ми починаємо жити, маючи цілісний, але ще не сформований мозок. Наш мозок проходить стадії становлення та диференціації в процесі отримання нового досвіду. Завдяки цьому досвіду мозок створює нові зв’язки.

Найбільший вплив на це процес має рання прив’язаність, бо мозок немовляти має неймовірну здатність до сприйняття.

2. ДЕАКТИВАЦІЯ ВАЖЛИВОГО, ЯК “ЗАЙВОГО”

Мозок немовляти має більше 100 млрд нейронів! Це набагато більше, ніж треба. “Деактивація зайвого” - головний механізм розвитку мозку у цьому періоді. Спілкування немовляти з батьками не тільки активізує мозкові клітини, але й здібності, які не є критичними для виживання. Інакше мозок був би перевантажений і не міг нормально функціонувати. Якщо батьки не реагують на дії дитини, ці дії можуть бути “відсічені” мозком дитини або “деактивовані”, як “зайве”.

Наприклад, каяття. Осуд поведінки дитини, яка не отримала належного піклування, слова про те, що вона “погана”, “не чуйна”, “не має серця”, функцію “каяття” не запустить. Якщо на погану поведінку батьки реагують з чуйністю, розумінням та співчуттям, функція “каяття” в дитині активізується, але поступово.

3. ПОГЛЯД БАТЬКІВ

Мама, яка тримає на руках дитину, обов’язково дивиться в його очі. Нейропсихолог Аллан Шор назвав цей процес “взаєморозгляд”. Контакт очі в очі є критично важливим зв’язком, що налаштовує мозок дитини на збалансоване виконання регуляторної функції. Взаєморозгляд формує емоційний зв’язок - досвід, що призводить до глибокого емоційного задоволення, відчуття гармонії та цілісності. Без люблячого погляду мами й тата, їхньої емоційної чуйності мозок дитини матиме проблеми розвитку та зростання.

4. ЕМОЦІЇ ТА СЛОВА БАТЬКІВ

Спілкування дитини з батьками запускає такі важливі функції, як супротив стресу та емоційна регуляція.

Здатність контролювати стан стресу залежить від того, наскільки постійно батьки задовольняли потреби дитини - вгамовували жажду та голод, сон, дискомфорт. Якщо батьки пом’якшують дитячий стрес, немовля отримує задоволення та повертається у стан рівноваги та комфорту.

Із часом мозок дитини напрацьовує самостійне подолання стресу та напруги. І тоді світ для дитини - передбачуваний, чуйний та контролюємий.

Власну чуйність батьки ще “огортають” у слова, які кажуть дитині. Це фундамент для розвитку мовлення. Дітям, які не мали зв’язку емоцій зі словами надалі буде дуже складно зрозуміти власні потреби та бажання. Без взаємодії з батьками немовля залишається сам на сам з власними потребами, імпульсами та стресом.

(Далі - в наступних публікаціях).