“Що мене мотивує щодня? Зйомки сімей, які всиновили дітей!” «Голос» відеороликів «Сирітству-ні!», журналістка Юлія Миншакірова - до Дня народження порталу

9 грудня 2021 року порталу Sirotstvy.net виповнилося 12 років. До цієї дати програма “Рінат Ахметов ‒ Дітям. Сирітству ‒ ні!” підготувала декілька подарунків, один з яких - знайомство користувачів нашого порталу з людьми, які вже декілька років створюють відеороликів “Сирітству ‒ ні!” для трансляції на телеканалі “Україна”. Ці люди мають унікальний досвід допомоги дітям-сиротам, яку Фонд Ріната Ахметова надає з 2009 року.

Спогади про зйомки "Сирітству-ні!" оператора Євгена Якуніна

Дмитро Мітєв - про таємниці монтажу роликів "Сирітству-ні!"

На цей раз - наша розмова з журналісткою Юлією Миншакіровою, чий м’який та ніжний голос чують глядачі відеороликів “Сирітству - ні!”. Юлія займається не тільки озвучкою відеороликів, а ще й зйомкою соціальних сюжетів про людей, які взяли дітей у свої сім'ї.

“Перший раз я потрапила на зйомки до будинку маляти на початку 2000-х. “Юлія, ви раніше знімали таких діток?” - турботливо спитала мене головний лікар закладу. “Ні! - жваво відгукнулася я, тоді ще - студентка першого курсу журфаку. - Знаю, що буде важко. Але ж я готувалася до цього…”. Головна лікарка вже мене не слухала. Вона зітхнула, простягнула мені халат і попередила: “Якщо заплачете - нічого страшно. Зазвичай так все і буває!. Головне, не беріть діток на руки, як би вам цього не хотілося!”

Минуло майже 20 років, а перша зйомка у будинку маляти - і зараз перед моїми очима. Велика кімната із манежами… З кожного тягнуться маленькі рученята саме до тебе. Крихітки тільки-тільки намагаються звестися на ноги, їм кілька місяців…. Ті, що менше, поки не бачать тебе, то просто лежать, мовчки. А як почують розмову - повертають голівоньки у твій бік і починають “агукати”.

Лікарка коротенько розповідає про долю кожного: “Михайлика рік тому залишили у коробці задихатися. Ще й саме на Новий Рік! Ніжки геть були обморожені… А це - Марічка, вона молодець, набрала цілий кілограм! Дівчинці рік, а важить лише шість кіло…”.

Після п’яти хвилин таких історій - психіка блокує інформацію. Ти глухнеш, сліпнеш, бо не в силах вмістити в собі стільки біди. Хочеш забрати всіх та одразу. Удочерити, всиновити. Я тоді навіть говорити не могла, яке інтерв’ю…На вулиці ридала кілька годин. Матеріал все ж таки вийшов. А через три роки випадково дізналася від лікарів, що Мішу вже всиновили, а ось доля інших малюків – невідома мені. Чи знайшли вони батьківську любов? Сподіваюся….

Завжди знала - дитина повинна жити в сім’ї! Повній або ні, з бабусею чи дідусем, та в кожної дитини повинен бути СВІЙ дорослий! Кожен з нашої команди намагається якомога краще розкрити та показати дитину. Багато залежить від відео та озвучки. Іноді процес гальмує. Бо розумію - тут не виклалися на всі сто, треба м’якше, а тут – додати більше емоцій до заклику. І ми завжди радіємо усією командою, коли діти йдуть в родину. Назавжди.

Знаєте, що мене мотивує щодня? Зйомка родини, яка забрала дитину з порталу. Усиновителі показують тобі ролик 5-річної давнини, і кажуть: “Ось! Ми коли нашого Діму побачили - одразу вирішили, що він - НАШ син! Нам це відео припало на душу!” Знаю, що батьківська любов творить дива. Я це бачила на власні очі! Коли медики відмовляли потенційних усиновителів: “Навіщо вам ця “дитина-овоч”? Вона не буде ходити, та говорити”. А через п’ять років ця “дитина-овоч” стає зіркою зйомки! Вона теревенить без зупину, намагається розібрати камеру, бо цікаво: “Як все працює!?“. Підказує, з якого ракурсу краще зняти маму і тата….Ця дитина демонструє нам безліч нагород і подяк. Хіба це можливо? Так! Ми це бачимо постійно.

Нещодавно я переїхала у маленьке містечко, і виявилося, що у 500 метрах від мого житла знаходиться будинок маляти. Щоразу ми із донечкою, якої ще немає і двох рочків, проходимо повз нього, і я кажу їй: “Нікушка, тут є дітки, які шукають маму і тата. Давай, попросимо Всесвіт та Бога, допомогти їм, нарешті, знайти сім’ю!”