Щасливі історії сімей: 21 дитина ДБСТ Басарабів

До 10-річчя порталу sirotstvy.net фахівці програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» розповідають про сім’ї опікунів, усиновителів і прийомних батьків. І цього разу ми поговорили із сім’єю Басарабів, яка три роки бере участь практично в усіх заходів Фонду, пов’язаних із дітьми та батьками.

Андрій та Наталія Басараби вже сім років є прийомними батьками та два останні – батьками ДБСТ. На цей момент сім’я виховала 21 дитину (разом із нинішніми сімома дітками). Будинок сімейного типу Басарабів уперше познайомився з роботою Фонду Ріната Ахметова на тренінгу для усиновителів 2017 року.

Про тренінги Фонду

«Коли я потрапила на тренінг Фонду вперше, мені дуже сподобалося все: і ставлення, і теми, і люди, – згадує Наталія Басараб. – Відтоді ми намагаємося бувати на кожному заході Фонду. Такі тренінги завжди дуже корисні батькам. По-перше, ми знайомимося одне з одним. По-друге, отримуємо інформацію, яка нас цікавить. Часто порушуються теми, про які ми раніше не замислювалися.

Тренери розкривають наш внутрішній потенціал. Ми самі в себе знаходимо новий ресурс. Це чудово, коли прийомним батькам вдається бувати на таких тренінгах. Крім того, Фонд Ріната Ахметова проводить безліч заходів для наших дітей, уся моя малеча дуже любить і чекає на кожний новий тренінг. Для них це справжнє свято! Це нові зустрічі, потрібна інформація, яка потім дуже їм знадобиться в житті».

«Усиновімо дитину?»

Ідея стати прийомними батьками спочатку виникла в глави сім’ї, Андрія. «Ми вже 23 роки разом, у кожного з нас від перших шлюбів є діти, але спільних не виходило, – розповідає Наталія. – І тоді Андрій поставив мені запитання: «Усиновімо дитину?» Я спочатку сприйняла все багнетами: «Та ти що? Ні, мало що, які гени виявляться в цієї дитини». Але потім чоловік зустрів старого друга, який запросив нас до себе в гості. Їхня сім’я працювала в одному з київських дитячих центрів. Саме там я вперше побачила дітей з інтернатів.

Я на той момент була керівником пекарні в київському гіпермаркеті, довго й успішно працювала у своїй професії, але діток-сиріт не бачила. Були якісь загальні уявлення, що вони нещасні, недоглянуті тощо. А тут, у центрі, я побачила інше – дітки доглянуті, розумні. Вони дуже схожі на наших рідних, які росли в сім’ях. Ми почали ходити до них у гості частіше. Через зовсім нетривалий час нас із чоловіком запитали: «А ви не хочете стати прийомними батьками? Нам дуже потрібні розумні люди…» Ми пройшли першу співбесіду, після якої наc схвалили й запропонували пройти курси навчання для опікунів та усиновителів. І через пів року ми стали прийомними батьками».

Перший досвід

«Першим нам дали хлопчика 17,5 років, – згадує Наталія Басараб. – Спочатку я не сильно переживала, тому що з хлопчиками мені завжди було легше, у мене свій син виріс. Але виявилося, що все не так просто.

Він із порога запитав: «Куди речі кинути?» Я йому швиденько показала, що й куди, запропонувала вибрати кімнату. Він вибрав. Потім запитав: «Що є поїсти?» «Перше, друге, фрукти, компот і випічка – що забажаєш!» – радо відгукнулася я, відвела його на кухню, погодувала. І він поїв, потім, не подякувавши, сів за комп’ютер до мене спиною – і все. І тут, об цю спину розбилися всі мої рожеві окуляри щодо простоти та легкості місії прийомних батьків. Я відразу згадала, що нам говорили на курсах».

Перші плоди

«Взагалі, наш прийомний первісток – хлопчик дуже добрий, гарний, уміє добре говорити. Він мріяв стати барменом. Пройшов курси водіння. Але ось до ретельності та терпіння він звикав уже потім. Тоді, у нас він усе мріяв піти в доросле життя. У нього вже було сформоване розуміння та ставлення до світу й людей. Оскільки ми були в нього п’ятими батьками, він зчитував кожен наш жест і слово. Тим більше, що ми тоді ще були зовсім зелені та недосвідчені.

Втім, перші корисні плоди все ж були. Ми вчили його санітарії, у коледжі бігали з ним кабінетами, домовлялися про перескладання 13 не складених заліків із 17 необхідних. Словом, спільними зусиллями ми домоглися того, що він почав знову вчитися, склав «хвости». Потім він попросився перейти до соціального гуртожитку. За два роки ми з ним зустрілися. Він працює на будівництві, вміє робити все, трудиться цілодобово, щоб заробити. Багато його поглядів на життя змінилися, він із великою теплотою згадував наш будинок, особливо застілля. Цитував наші слова, які встиг оцінити за ці роки, і чесно зізнався: «З вами було так добре…»

Кожен із дітей нас чогось вчив

«Відтоді ми були батьками 20 дітям, включно із сімома, які з нами зараз, – продовжує прийомна мама. – З одного боку, кожен із них чогось нас вчив, показував наші слабкі сторони та недоробки, якісь наші особисті незакриті втрати. З іншого боку, завдяки дітям ми по-іншому подивилися на власних батьків. Зараз ми неймовірно вдячні їм за те, що вони виростили нас у любові, добрі, теплі, дали нам чудовий старт і можливість отримати професію до душі. І тепер ми вже передаємо цей досвід діткам, які були позбавлені такої батьківської мудрості, тепла та доброти».

(Продовження читайте наступної п’ятниці)