Підготовка до батьківства: як дізнатися про власний стиль прив’язаності, чому це важливо при усиновленні?

Програма “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” традиційно продовжує інформувати своїх користувачів про важливі моменти підготовки до майбутнього батьківства. У попередніх публікаціях ми торкалися теми розуміння власних потреб та травм усиновителів.

Про 9 питань, які бажано задати усиновителям та опікунам щодо прив’язаності, дивіться  Тут

Аби не нанести додаткових травм усиновленій дитині, треба вивчати самих себе.

Деякі травми, нанесені батькам в дитинстві, можуть завадити їхньому вихованню дітей. Якщо не опрацювати власні травми, ми можемо, мимоволі, нанести їх власній дитині. Аби цього уникнути, треба вивчати, розвивати та вдосконалювати себе.

І починати треба з розуміння власного стилю прив’язаності. Чому саме стилю прив’язаності? Якість відносин між батьками та дитиною залежить від відносин, які вони мали зі своїми батьками. Оскільки рання прив’язаність формує основу для всіх наступних відносин, дуже важливо вивчити, який стиль прив’язаності ви принесете у майбутні відносини зі своєю майбутньою дитиною, і чи треба допомога психолога.

СТИЛІ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ У БАТЬКІВ

1. БЕЗПЕЧНИЙ СТИЛЬ

Усі діти народжуються з інстинктом виживання. Немовлята воліють близького контакту з тими людьми, які піклуються про них. Немовлята відчувають безпеку та втіху у моменти стресу, коли батьки захищають, слухають, реагують на їхні потреби. Так діти відчувають себе в безпеці. У них формується безпечний стиль прив’язаності. Батьки стають надійною основою, спираючись на яку діти досліджують навколишнє середовище, вчаться розлучатися з батьками на певний час, не впадаючи в стрес.

Психологи впевнені, що у дітей не може сформуватися безпечний силь прив’язаності, якщо батьки не здатні на таку прив’язаність. Через ці відчуття безпеки/небезпеки у дітей розвиваються моделі відносин, які впливають на те, як вони сприйматимуть себе та оточуючих.

Наприклад, діти, яких батьки захищали та виявляли чуйність, знають, що вони того варті - мають ПОЗИТИВНЕ відношення до себе. А також вони знають, що на інших людей можна розраховувати - тобто мають ПОЗИТИВНЕ відношення до інших. Іноді дитячі переживання призводять до формування небезпечного стилю прив’язаності. Психолог Джон Боулді виділяє такі різновиди стилю прив’язаності.

2. ВІДСТОРОНЕНИЙ, УНИКАЮЧИЙ СТИЛЬ

Деякі діти стикаються з постійною відсутністю батьків, жорстким спілкуванням та нестачею чуйності. Такі батькине можуть згадати свого дитинства, або малюють занадто ідеалізовані образи власних батьків, навіть коли це не підтверджується фактами.

3. АМБІВАЛЕНТНИЙ, НЕСПОКІЙНИЙ СТИЛЬ

Іноді діти стикаються з тим, що батьки існують в їхньому житті непослідовно. Часто таких батьків бентежить їхній досвід. Вони витрачають власну енергію на минуле, тому їх постійно поглинають роздуми, вони пасивні або відчувають злість щодо спогадів власного дитинства. Тобто, вони фізично знаходяться біля дітей, але відсторонені від них емоційно.

4. НЕБЕЗПЕЧНИЙ, НЕПЕРЕДБАЧУВАНИЙ СТИЛЬ.

Діти сприймають батьків, як страшних та небезпечних людей, які іноді є джерелом їхньої втіхи. Ймовірно, батьки з таким стилем прив’язаності самі колись виховувалися непередбачуваними та небезпечними батьками.

ДОПОМОГА ПСИХОЛОГІВ

На щастя, стилі прив’язаності можуть змінюватися з часом. І в цьому допоможе фахова робота батьків з психологом. Робота психолога з родиною усиновителів. які мали досвід небезпечного стилю прив’язаності у власному дитинстві, допоможе напрацювати їм новий, безпечний стиль прив’язаності. Тобто, ніколи не пізно створювати позитивні зміни в житті дитини.

ХТО, КРІМ БАТЬКІВ

Дослідження психологів довели, що відносини з іншими людьми, крім батьків, з якими дитина відчуває себе у безпеці та підтримці,допоможе набути нові сили. Це може стати зернятком, що з часом розвинеться і допоможе дитині подорослішати та набути впевненості. Відносини з вихователями, вчителями, психологами допоможуть створити нові зв’язки. Так, вони не замінять безпечної прив’язаності з батьками, але можуть стати джерелом натхнення для розвитку дитячої свідомості і впевненості.