«Під час окупації я була єдиним медиком у селі»: акушерка з Київщини довірила свою історію Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Наталия із ліхтариком пробиралася окупованим селом до малюка, який отримав страшні опіки. Вона обробила рани дитини та підготувала її до евакуації у столичну лікарню. Акушерка з села Глібівка на Київщині щодня надавала допомогу людям попри обстріли та окупацію. Свою історію вона довірила Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Наталія Іванівна працює у фельдшерсько-акушерському пункті у Глібівці вже 27 років. Її обов’язки широкі: від патронажу новонароджених до допомоги всьому населенню. Медикиню знають всі — не тільки у рідному селі, а й в усій окрузі. 

Танки в’їхали у Глібівку 9 березня. Того дня Наталія Іванівна пішла до медпункту, щоби зняти шви жінці після операції. Коли акушерка вийшла з роботи, у білому халаті та з медичним біксом у руках, її зупинили російські військові. Задавали питання, перевіряли речі. Незабаром приїхали до неї додому.

«Вони приїхали та встали біля хвіртки — БТР, зверху чотири чоловіка, і п’ять зайшло до нас в хату. Всі у балаклавах. У одного були автомат, сокира, лом та палиця в руках. Моя 12-річна онука злякалася і заплакала. Один поклав їй руку на голову та сказав: „Не плачь, деточка, два дня и все закончится“. Вони перевірили геть все і пішли», — розповідає Наталія. 

На роботу акушерка ходила щоденно: люди хворіли, «швидка» не приїжджала. Наталія була єдиним медиком у селі. Одного дня довелося їхати через блокпости до сусіднього Димеру за препаратами. Її проводжали нібито на війну. Біля медпункту стояли 15 місцевих мешканців та чекали, поки вона не повернеться. Один випадок Наталія згадує особливо.

«Увечері прибігла бабуся: онук упав у киплячу воду, дуже страшні були опіки. „Швидка“ не їде, дворічна дитина кричить. Світла не було, ходити по селу було не можна, але ми пішли в медпункт з ліхтариками, обробляли рани, кололи йому уколи», — розповідає Наталія. 

Залишати дитину із такими опіками вдома було небезпечно, тож родині довелося домовлятися з росіянами, щоб їх випустили з села та дозволили переправити дитину в Київ. Хлопчику там зробили пересадку шкіри. Наразі з ним все добре. Дивіться та слухайте історію медикині за посиланням bit.ly/3BKcN2l

Історія Наталії Іванівни увійшла до архіву Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 50 000 історій.

Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:

— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;

— скористайтеся чат-ботом t.me/civilvoicesmuseum_bot у Telegram;

— відвідайте портал Музею https://civilvoicesmuseum.org/ та натисніть «Розповісти історію» праворуч зверху;

— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001