“Маємо понад 20 судових справ у різних країнах щодо вилучення дітей з родин з різних причин”. Інтерв’ю з Дар’єю Герасимчук

Програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» продовжує спілкуватися з експертами з протидії сирітства. У наступній частині липневого інтерв’ю з Уповноваженою-радницею Президента з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’єю Герасимчук ми поговорили про складнощі українських прийомних родин за кордоном.

- Пані Дар’я, дякуємо, що знайшли час для спілкування! Нещодавно на порталі “Сирітству-ні!” ми опублікували неймовірну історію ДБСТ Васильєвих, в яких за кордоном ледь не забрали дітей. Завдяки спільним зусиллям тата та різним , українським установам, включаючи і вашу команду координаційного штабу, 8 дітей вдалося повернути батькам. І зараз вони знаходяться на території України. У попередніх інтерв’ю ви говорили про складнощі у деяких наших ДБСТ за кордоном. Чи багато таких історій і чому вони трапляються?

- Так, на жаль історія ДБСТ Васильєвих - не єдина така. Ми вже маємо понад 20 судових справ у різних країнах щодо вилучення дітей з родин (причому як у біологічних батьків, так і у прийомних батьків, батьків-вихователів). Це різні випадки в різних країнах, і всі вони відбувалися з різних причин.

Давайте будемо пам’ятати про те, що все це люди, всі люди різні. Усі батьки різні. Звичайно, ідеальних немає, але дуже часто батьки (як прийомні, так і біологічні), виїжджаючи в іншу країну, не ознайомлюються і не знають законів цієї країни, що не знімає з них відповідальності.

За кордоном батька чи мати, які кричать на дитину чи дозволяють собі дати стусана, можуть засудити за погане ставлення до дітей. Те, що в Україні на деякі моменти закривають очі поки що і ставляться лояльно, зовсім не означає, що таке ж ставлення буде до цього в інших країнах. Там важливий захист у першу чергу дітей, і за цим суворо слідкують. Вважаю, так найближчим часом буде і в Україні. Свідчення дитини чи інших осіб навіть про принаймні підозри щодо порушення прав дитини вже вагомий аргумент.

- Чим історія з родиною Олександра Васильєва була особливою?

1 частина історії ДБСТ Васильєвих

2 частина історії ДБСТ Васильєвих

- Це була показова історія. Над поверненням дітей Олександра Васильєва в Україну працювала велика команда - і нашого Координаційного штабу, й інших відомств. У чому проблема цієї ситуації. Ми постійно попереджаємо - перед тим, як відповідати на запрошення якоїсь конкретної благодійної організації та виїжджати за кордон, будь ласка перевірте благонадійність цієї організації!

- Як можна перевірити благонадійність організації?

- Надішліть запит до Національної сервісної служби, поцікавтеся у служби у справах дітей (міста або області), почитайте в інтернеті відгуки щодо цієї організації, і лише після того приймайте рішення - їхати чи ні з дітьми до цієї організації.

- Почалася війна, ніхто мабуть про це тоді і не думав. Пан Васильєв розповідав, що обрав ту організацію, бо вона була розташована найближче до кордону з Україною. Благонадійність точно не перевіряли.

- Про це і йде мова, зараз ніхто нікого не звинувачує, ми робимо висновки. Однозначно можу сказати, що ми дуже вдячні польським колегам за прихисток українських дітей. Вони зробили все абсолютно правильно, згідно законодавства.

Громадська організація написала про знущання з дітей у державні установи, і ці установи зробили все згідно законодавства (намагалися заарештувати та довели справу до суду. - прим. Авт.). Гадаю, в Україні алгоритм був би такий самий. Тому до польських колег в нас немає ніяких зауважень, тільки величезна вдячність.

- Але все одно добре, що пан Васильєв теж не сидів, склавши руки, а бив на сполох, бо ситуація могла б вирішитися хтозна-як.

- Гадаю, висновки зроблені, щодо ймовірних нюансів власної поведінки в інших країнах, і того, як це можна вдосконалити. Повернути вдалось поки лише 8 дітей з 10. Працюємо далі.

- Яка подальша доля цих дітей, які залишилися у Польщі?

- Діти не можуть визначати власне де вони хочуть залишатися без рішення державного органу України. Усі неповнолітні діти України повернуться назад додому.

- Чи правильно я зрозуміла з вашої відповіді, що ситуація родини Васильєвих більш стосується поведінкових моментів батьків, ніж недосконалості українського законодавства?

- Досвід, який ми отримуємо зараз - багаторівневий. Важливо розуміти, що кожен кейс потрібно розкладати на певні рівні: рівень для батьків, рівень для громадськості, рівень для держави та влади. Із кейсу ДБСТ Васильєвих було виписано одразу декілька моментів, які треба негайно вирішувати.

Перший - це неузгодження законодавства України щодо альтернативних сімейних форм виховання із законодавством країн ЄС. Це повторюється у кожній ситуації, про яку ми дізнаємося в різних країнах. Це питання вже в роботі.

Другий момент - недосконала робота служб у справах дітей з батьками - вихователями, з прийомними батьками, опікунами та піклувальниками, які виїжджають за кордон. Треба встановлювати більш довірливі відносини між службою та батьками. Щоб батьки зверталися до служб не лише у кризовій ситуації, але й працювали на упередження цієї кризи.

Тобто, ми не маємо наміру у кожному кейсі знаходити провину лише когось одного. Ні. Це досвід, який ми повинні розкласти та переварити, а не звинувачувати когось у чомусь.

- Хотілося б ще раз підсвітити цей момент: куди треба звертатися батькам, прийомним батькам, що перебувають зараз за кордоном, по допомогу?

- Перше - батьки повинні поставити дитину на консульський облік. Зараз практично в кожній країні сім’ї, де багато дітей, можуть подати всі документи онлайн, і не вести всіх дітей до консула. Не всі знають про цю онлайн-можливість, їдуть, і дуже шкодують, бо там великі черги та інші незручності. Якщо батьки та діти не стоятимуть на консульському обліку, Україні буде дуже складно відслідкувати, де вони і що з ними відбувається, аби надати допомогу.

Друге: консули - це представники України, це шматочок України в іншій країні. Тому, якщо з вами щось відбувається, потрібна консультація чи допомога, ви маєте звернутися до консульської установи.

Третє: тримати у курсі вашу службу у справах дітей. Якщо щось трапилося, ви маєте написати офіційне звернення у службу та повідомити про вашу біду. Але зазвичай батьки чомусь частіше пишуть пости у Фейсбуці, вважаючи, що це ефективніше, ніж звернення до служби. Це помилка. Ми не можемо постійно моніторити сторінки Фейсбуку, краще звернутися напряму, офіційно і до офіційної організації, яка цим займається. Тільки за цих умов Україна буде знати, що відбувається і як вам можна допомогти.