Христина Катола: «Наставництво – це подарунок: я отримую більше, ніж віддаю»
Якщо ви уявляєте собі наставника неодмінно як людину віком «ближче до пенсії», то помиляєтеся. Стати підлітку другом і порадником може й молода людина, яка сама в житті досягла успіху і якій довіряє вихованець. 24-річна Христина Катола, волонтер львівського офісу міжнародної громадської організації «Турбота в дії», вже три роки є наставником.
Христина стверджує, що, ставши наставником, вона більше отримала, ніж віддала, – підтримка виявилася взаємною. Не тільки вона підтримує свою вихованку, а й вихованка підтримує її.
Майбутній наставник спочатку стала… клоуном
Наставництво прийшло в життя Христини трохи несподівано. І в найкращих традиціях дива – все почалося під Різдво. Подруга Христини вже тоді була волонтером міжнародної громадської організації «Care in Action – Турбота в дії» (ця організація заснована в Німеччині, а втілює свої знання в Україні та республіці Малаві – у Східній Африці). Подруга запропонувала Христині зіграти у святковій виставі. Львівські волонтери їздили тоді інтернатами із великою програмою: спектаклі, сценки, конкурси, мультики для дітей молодшого віку. «Нам бракує клоуна. Будеш клоуном?» – запропонувала подруга. Христина погодилася. Роль вдалася. Дітям подобався створений нею образ. Вони охоче спілкувалися з улюбленим персонажем після вистави. І самій Христині сподобалися ці зустрічі.
– Діти легко йшли зі мною на контакт, хотіли зі мною подружитися, – згадує Христина своє перше знайомство з дітьми, які ростуть без батьків. – Я побачила, як сильно бракує цим дітям такого спілкування з дорослою людиною, зі старшим другом, яка була б поруч, як бракує їм уваги, бракує тепла. Як багато в них накопичилося питань, які вони хотіли б поставити дорослій людині, якій би вони довіряли. А скільки уваги діти подарували мені у відповідь! Коли я побачила їхні осяяні щастям особи, то відчула, як тепло наповнює мене зсередини. Це незабутнє відчуття…
Христина почала регулярно відвідувати інтернати разом із волонтерами «Турбота в дії».
«Раз на тиждень можна викроїти час, щоб побачити в очах дитини щастя», – вважає співрозмовниця. Незабаром Христина стала активним членом цієї організації й учасником проекту «Крок», який спрямований на допомогу підліткам, що виховуються в інтернатах, підготуватися до вступу в доросле життя. Здобути елементарні навички, наприклад, відвідування організацій і служб, яких нікому ще не вдавалося уникнути, як-от банк, ЖЕК, центр адміністративних послуг та інші. Також волонтери допомагають вихованцям інтернатів вибрати майбутню професію. На екскурсії на підприємство, організованій для інтернатських дітей, щоб зацікавити затребуваними спеціальностями, я й познайомилася з дівчинкою, якій потім стала наставницею.
Доросла сирота вже допомагає своїй наставниці
Після екскурсії на підприємство в межах проекту «Крок» було організовано інтерактивне заняття. Для участі в ньому були запрошені як волонтери, так і самі підлітки, що виховуються в інтернатах, яким пора вибирати собі професію. Одна з учасниць, 15-річна вихованка інтернату, привітно усміхнулася Христині, запропонувавши сісти на вільне місце поруч із собою. Дівчинка явно давала зрозуміти, що хоче спілкування.
Незабаром відбулася спільна зустріч волонтерів організації «Турбота в Дії», де учасникам запропонували заповнити анкету, у якій було і питання про те, чи не бажає учасник описаної програми стати наставником сироті. Христина на той час усвідомила, що таке бажання вона має.
– Я відчувала потребу супроводжувати дитину, яка сама цього хоче, і фактично на той момент ми вже подружилися з Мар’яною, – ділиться Христина. – Єдине, у чому я не була впевнена, так це в тому, чи готова я до цієї ролі, чи достатньо в мене знань для того, щоб вступити на цей шлях. Адже це – дружба назавжди.
Для тих, хто виявив бажання стати наставником, провели триденний тренінг, який і давав їм можливість відповісти самим собі на це запитання. Христина успішно пройшла тренінг і стала наставником Мар’яні. За ті роки, які Христина й Мар’яна пройшли разом, сирота вибрала собі професію: вона опановує фах соціального працівника і вже допомагає Христині у волонтерському центрі.
– Коли Мар’яна сказала мені, що хоче допомагати встати на ноги таким самим дітям, як вона сама, – які ростуть в інтернаті, – я підтримала її, – згадує Христина. – Мар’яна вибирала між учителем молодших класів і соціальним працівником. І, врешті-решт, вибрала цю професію. Я ніяк не тиснула на неї, але сказала, що рада її вибору, вона була одержана нею професія буде затребувана в суспільстві довгі роки. Христина каже, що Мар’яна – це подарунок для неї: жодних перепон у їхньому спілкуванні не виникало. Можливо, тому що дівчинка не росла в інтернаті з раннього дитинства. Її тато викладав у цій школі-інтернаті, і йому було зручно, щоб і діти вчилися в нього під наглядом. Тому і старший брат Мар’яни, і вона сама пішли саме в цю школу-інтернат. А після смерті тата сім’я опинилася в складних життєвих обставинах, тому і вирішили, що діти залишаться вчитися в цьому ж інтернаті. За минулі три роки Мар’яна і Христина стали дуже близькими людьми.
– Уже були моменти, коли ця оптимістична комунікабельна дівчина підтримала мене! Коли я хворіла, Мар’яна телефонувала, щоб підбадьорити, і навіть намагалася розсмішити, – не без гордості розповідає Христина. – Ми запланували, що я навчу її співати і грати на фортепіано. У соціальному гуртожитку, де Мар’яна проживає зараз, є інструмент. Якщо її товаришки по навчанню теж захочуть навчитися, буду займатися і з ними. Ніхто не забороняє наставнику працювати і з іншими дітьми.
Головне – не зробити дитині боляче
Мар’яну і Христину супроводжує координатор із проекту наставництва «Ангел-Охоронець» від громадської організації «Турбота в Дії». У межах цього проекту Христина і проходила тренінг, який проводили фахівці з організації «Одна надія». Як це не парадоксально, але рольова гра, у якій Христині дісталася роль сироти, незабаром їй знадобилася.
Програвали ситуацію, коли в дитини є проблеми з доглядом за собою, тобто у власній родині навичок регулярного приведення себе до ладу дитина не здобула. Навпаки, спостерігала картину, яка не є зразком для наслідування: мама, наприклад, була неохайна, і власний зовнішній вигляд її ніяк не турбував, поки вона знаходилася вдома. А, потрапляючи в громадські місця, жінка цуралася людей, тому що вони цуралися її, побоюючись забруднитися. І це в кращому разі. А бувало, що на її адресу сипалися й неприємні зауваження.
Якщо неохайна дитина, яка мимоволі спостерігала і копіювала поведінку своєї матері, то в дитячому колективі вона ставала загальним посміховиськом, об’єктом для нападок. Діти відверто говорять їй про те, як від неї смердить, який жахливий вигляд має його одяг, як їм не хочеться бути з нею поруч. Неохайний підліток стає ізгоєм у своїй громаді.
Роль сироти, у якої проблеми з гігієною, Христина, котра постійно спілкується з вихованцями інтернатів, грала так, що тренер змушена була… зупинити рольову сценку. Вона відчула, що ситуація в аудиторії загострилася до краю і в сироти, яку грала Христина, вже клубок у горлі, який не дає їй говорити. А наставниця ніяк не може зрозуміти, що дитина, котра звикла відчувати себе ізгоєм, чинить їй спротив. Обговорюючи ситуацію, майбутні наставники знайшли з неї вихід.
– Наставниця дала мені хустку, а я однаково витерла сльози пальцем, – відтворює рольову гру співрозмовниця. – Вона подумала, що таким чином я «гну свою лінію»: мовляв, не користувалася я носовою хусткою й далі не буду. Їй і на думку не спало, що сирота сприйняла цю хустку як подарунок від людини, що стала їй близькою. І сам цей предмет став їй дорогий як знак довгоочікуваної уваги до її проблем, що вона не хотіла його забруднити. У процесі обговорення наставниці стало ясно, що було зроблено лише перший крок на шляху до співпраці з підлітком. І потрібно пройти ще кілька кроків у цьому напрямку, щоб, не поранивши підлітка, домогтися від нього того, чого наставник хоче домогтися.
Сама ж Христина незабаром зіткнулася саме з такою ситуацією. Потрапивши в дитячий колектив, вона звернула увагу на дівчинку, яка виділялася своєю неохайністю. Щоб підштовхнути підлітка до думки про те, що вона може виглядати краще і для цього їй потрібно почати слідкувати за собою, Христина і її однодумниці в межах знайомства з професіями влаштували дівчаткам цього класу екскурсію до салону краси. Перед входом попередили, що майстри планують дати їм роль моделей, тому у всіх має бути чисте волосся, ну, і бажано, не тільки волосся. Всі без винятку дівчинки приготувалися, у тому числі й дитина, яка має проблеми з гігієною. Захід вразив усіх дівчаток, усі почали собі подобатися, а деякі навіть призвичаїлися робити собі нескладні повсякденні зачіски, які їм «приміряли» в салоні.
А головне, що до процесу перетворення попелюшки на принцесу була залучена й та дівчинка, на яку Христина звернула увагу через описані проблеми. Після походу в салон краси Христина подарувала цій дівчині набір засобів для догляду за собою, щоб закріпити в неї бажання мати охайний вигляд. Це був перший крок на шляху до взаєморозуміння сироти та людини, яка фактично стала їй наставником, перший крок самої дівчинки до підвищення власної самооцінки. Адже проблема гігієни і виникає в інтернатських дітей саме на ґрунті заниженої самооцінки, відсутності самоповаги. Якщо немає самоповаги, немає «погляду збоку» – оцінки з боку дорослої людини, яка б цікавилася долею підлітка і яким важливо було б, який вона має вигляд, відповідно в дитини немає і стимулу стати кращим – краще виглядати, краще вчитися.
Для виховання в дитині адекватної самооцінки й самоповаги кожному наставнику доведеться пройти з підлітком довгий шлях. Закріплення позитивних досягнень у розвитку підлітка вимагає від наставника систематичних зусиль і постійних нагадувань.
Зараз ця дівчинка освоює професію швачки. І, щоб стимулювати її до серйозного ставлення до навчання, Христина і її колеги з волонтерського корпусу повідомили їй про те, що вони і стануть її першими замовницями.
– Ми, дійсно, плануємо замовити собі пошив речей у цієї дівчини, – поділилася Христина. – Я сказала дитині, що вона обрала цілком затребувану професію. Але, як і в будь-якій сфері діяльності, добрий заробіток має той, хто став майстром свого діла. Я пояснила дівчинці, що добрі швачки добре заробляють і ще й одягають самих себе, а то і всю свою родину, економлячи у такий спосіб свій бюджет. А ті, хто не прагнув досягти високого рівня майстерності, роками будуть задовольнятися роллю підмайстра, у яких заробіток невисокий.
Дівчинка, для якої Христина зараз, по суті, виконує функцію наставниці, почула її слова і почала вчитися старанніше.
На думку співрозмовниці, велику роль у справі наставництва відіграють спільні зустрічі: коли в одній аудиторії збираються наставник разом зі своїм підопічним і координатор. Такі бесіди проводяться для підтримки й супроводу пар наставник – сирота в межах проекту «Ангел-Охоронець».
– Наприклад, ми всі разом – і волонтери, і група підлітків з інтернату, – зустрічали Новий рік: дружно готували їсти, наряджали ялинку, прикрашали приміщення, розставляли посуд на столі, – ділиться Христина. – У такій домашній атмосфері діти змогли освоїти відразу кілька корисних навичок, які їхні однолітки отримують у сім’ї. Але в цих дітей немає сім’ї, тому ми таким чином дали їм можливість побувати практично в сімейному колі – підготується до домашнього торжества, зробивши все своїми руками під нашим наглядом, і провести його.
Христина вважає, що наставництво – це подарунок. Якщо дитина почала бачити в наставника рідну душу, то вона здатна і на віддачу.
– Наставництво – це рух назустріч і взаємодопомога, не тільки наставник допомагає стати дитині кращою, але й дитина допомагає стати наставнику кращим, наповнює його життя змістом, а серце – теплом, – каже Христина.
