Історія удочеріння: «Легше не стало, зате стало веселіше»

До 12-річчя Фонду Ріната Ахметова ми починаємо публікувати низку історій, присвячених діяльності Фонду й нашим масштабним проектам – Гуманітарний штаб, «Сирітству – ні!», «Адресна допомога», «Рак виліковний», «Динамічний музей», «Зупинимо туберкульоз в Україні» й багато інших. Це історії дітей і дорослих, які опинилися в складній ситуації й отримали підтримку Фонду, яка допомогла їм витримати й подолати випробування.

Відкриває наші публікації – історія «Сирітству – ні!», програми, завдяки якій 8 704 дітей-сиріт знайшли свої родини.

2009 року трирічна Наташа знайшла маму й тата. Протягом довгих місяців подружжя Наталі і Вадима Івків знаходили точки контакту з донькою, яка раніше не знала батьківської любові. «Перші кілька років будні сприймалися постійною перевіркою на міцність, – розповідає Наталя. – Радість материнства? Про що це ви? У нас було повільне і болюче звикання до фізичного контакту дитини, яку ніхто й на руки ніколи не брав. Планомірна перевірка кордонів. А що, якщо я зроблю ось так? А так? А якщо ще ось так? Хм, мама кричить, але як і раніше обіймає, цілує й любить? Тоді треба спробувати ось так! Якщо щось раптом йде не за запланованим сценарієм – «Все, не люблю маму!».

Батьки згадують, що з появою дочки довелося кардинально змінити звичний спосіб життя. Нічні прогулянки містом змінилися чергуваннями біля ліжка дитини, якщо вона прихворіла. Постійні дитячі пустощі не давали батькам розслаблятися ні на секунду.

«Нескінченно розкидані лего-фігурки, на які, як не прибирай, однаково наступаєш о третій годині ночі дорогою в туалет. Різке перетворення моїх скарбів для скрапбукінгу на дитячі вироби, – згадує мама Наташі. – Класичний «наскальний живопис» фломастерами на шпалерах, каша в найнесподіваніших місцях мого гардеробу. Кілограми й літри вилитих у раковину зубної пасти й рідкого мила, кілометри викинутого туалетного паперу, оплески у церкві й «замовлення» пісні про коника, який сидів у траві. Підстрижений чубчик, обрізані вії, саморобна «бахрома» на покривалі в гостях, розсипаний у домі пакет «снігу», який спочатку був борошном… О, скільки всього було за ті роки, що ми разом!».

Дитина постійно займалася з логопедами, психологами та корекційними педагогами, для того, щоб заповнити прогалини у вихованні, соціальній адаптації та освіті. Батьки бачили, що постійні заняття давали позитивний результат, і дитина поступово ставав більш свідомою, відкритою і відповідальною. «Зараз у нас вдома вже живе десятирічна панянка – з усіма наслідками, що випливають із цього факту наслідками. Легше не стало, не буду лукавити, зате стало веселіше. Кожен день приносить щось смішне й несподіване: зауваження в щоденнику «Ваша дочка замкнулася в туалетній кабінці й перелізла в сусідню!». Двогодинні добирання додому зі школи, які повинні займати щонайбільше 15 хвилин, виправдовуючись: «Мамо, мені треба було піти подивитися саме на той камінь саме в того дерева!». Несподівані подарунки, куплені для нас на кишенькові гроші. Розлитий на ліжко освіжувач повітря, це ж майже духи!».

Тепер же підросла дитина сам потроху виховує батьків. Дівчинка постійно відчуває межі дозволеного, а батьки з подивом спостерігають, як їхня категоричність розширює свої рамки.

«При будь-якому проханні допомогти: прибрати у своїй кімнаті, доробити домашнє завдання, сходити за пучком петрушки на город – дочка регулярно відточує на нас свою майстерність тролінгу. І я ошелешено розумію, що є ще, є в мене запас терпіння, який, здається, був вичерпаний п’ять хвилин тому», – робить висновок Наталія.

З моменту удочеріння Наташі в родині Івків відбулися кардинальні зміни – у дівчинки з’явилися сестрички: п’ять років тому народилася Соломія, а в грудні 2016 з дитбудинку забрали трирічну Іванку.

Нещодавно працівники програми «Сирітству – ні!» отримали дуже приємний подарунок від сімейства Івків. Мама Наталя власноруч створила кулінарний шедевр – торт із логотипом Sirotstvy.net.