Денис Проживаров: «Я бачу, що моя участь у долі цієї дитини змінює її життя на краще»
Економіста Маріупольського ПрАТ «Азовсталь» Дениса Проживарова як людину небайдужу до долі тих, хто потребує уваги й турботи, не могло не зацікавити оголошення про зустріч із фахівцями проекту «Наставництво» Фонду Ріната Ахметова. Денис на той час уже брав участь в організації допомоги ветеранам і пенсіонерам свого підприємства, цікавився долею підлітків, які ростуть без батьків. Ставши учасником зустрічі, Денис дізнався і про сам проект, і про те, як може стати частиною цього проекту – стати наставником.
– На зустрічі з координаторами проекту «Наставництво» Фонду Ріната Ахметова, яка відбулася восени минулого року, ми якраз і обговорювали проблеми, що виникають перед підлітками, які залишають стіни інтернату. На цій зустрічі я дізнався, що, взявши участь у проекті «Наставництво», зможу допомогти завтрашньому випускнику інтернату подолати ці проблеми, – розповів Денис Проживаров. – Діти, які ростуть поза сім’єю, іноді навіть не замислюються про те, що їм незабаром потрібно буде піклуватися про себе самостійно, ніхто нічого не буде надавати в готовому вигляді, як це зазвичай відбувається в інтернаті. Відсутність у цих дітей необхідних їм простих життєві навичок, безумовно, не їхня вина, а їхня біда. Заповнити ці знання і вміння дитини може допомогти наставник. Ці питання ми якраз і обговорювали на зустрічі, на якій я і прийняв рішення стати наставником і заповнив запропоновану мені анкету.
– Анкета Дениса Проживарова, яку заповнюють усі учасники проекту «Наставництво», і попередня співбесіда показали, що Денис відповідально підійшов до прийняття рішення, що для нього дійсно важлива можливість ділитися своїм життєвим досвідом із дитиною, якій бракує такого індивідуального спілкування, – вважає психолог проекту «Наставництво» Фонду Ріната Ахметова Елен Смоляк.
Незабаром майбутній наставник пройшов тренінги.
– Почуття гумору й умінням знаходити спільну мову в колективі, які притаманні цьому учаснику нашого проекту, сприяли тому, що на заняттях групи, у якій навчався Денис Проживаров, панувала невимушена атмосфера, – говорить Елен Смоляк. – Денис, беручи участь у рольовій грі, так зіграв підлітка, який маніпулює наставником, що домігся від дівчини, якій дісталася роль наставниці, того, що вона купила йому… два мобільні телефони! Це при тому, що всіх учасників заняття попередили: наставникам категорично не рекомендується робити вихованцям дорогі подарунки, щоб діти не сприймали їх як благодійників, беззаперечно виконують бажання. Ми дружно посміялися над таким результатом і розібрали помилки, допущені учасницею тренінгу, що грала роль наставниці. Усі майбутні наставники засвоїли, якою має бути їхня позиція, якщо в них у взаєминах із дитиною виникне подібна ситуація.
– На тренінгах я зрозумів: навіть якщо ти беззастережно віриш у необхідність цього проекту й маєш бажання й мотивацію узяти в ньому участь, а в мене всі ці три складники є від початку, то без знання і практичних навичок братися до роботи з підлітком не можна, – підкреслив Денис Проживаров.
Також співрозмовник зазначив, що, на його думку, у пакеті документів, який повинен надати наставник, щоб отримати право на спілкування з підлітком, немає нічого зайвого.
– Усі довідки, які свідчать про те, що людину можна допускати до підлітка, дійсно важливі, – вважає молодий наставник. – Річ у тім, що вся відповідальність за дитину покладається на директора інтернату, у якому перебуває цей вихованець. Тому, відкриваючи двері інтернату для наставників, керівник установи має переконатися в тому, що буде співпрацювати з тими людьми, спілкування з якими вихованцям інтернату ніяк не зашкодить.
На думку Дениса Проживарова, співбесіда і тренінги були дуже важливим етапом підготовки ще й тому, що дали змогу зрозуміти, як і фахівцям проекту «Наставництво» Фонду Ріната Ахметова, так і самим охочим стати наставниками, вдасться впоратися з цією місією.
– На заняттях нам розповіли про етапи формування особистості дитини, про те, що особливості розвитку підлітка, який виховується поза сім’єю, залежать від багатьох чинників: у якій сім’ї росла дитина, у якому віці вона залишився без піклування дорослих і потрапила до інтернату, – зазначив співбесідник. – В основі проблемних моментів, які можуть виникати в спілкуванні наставника з вихованцем, як правило, і закладені особливості розвитку дитини, зумовлені тим середовищем, у якому він ріс. Усі ці нюанси пророблялися на заняттях і були покладені в основу завдань для учасників тренінгів. Нас налаштували на те, що наставник під час спілкування з підлітком має враховувати ці особливості розвитку особистості дитини для того, щоб, якщо раптом у наставника виникне напруга в стосунках із підлітком, він зміг знайти причину і спосіб зняти цю напругу.
«До того ж, – зазначив Денис Проживаров, – наставник у будь-якій ситуації може звернутися до фахівців проекту та отримати підтримку з їхнього боку: консультацію, психологічну підтримку, організаційну допомогу».
Велику роль, за словами Дениса, зіграв і попередній добір пар «наставник – вихованець», який проводили психологи проекту, спираючись як на анкети майбутніх наставників, так і на анкети підлітків, а також – на дані, отримані під час тренінгів, у процесі зустрічей і співбесід. Добираючи пару, фахівці попередньо оцінили потреби кожного підлітка, який виявив бажання мати наставника, а також ресурси кожного наставника.
– Перед тим, як я зустрівся з підлітком, якого тепер супроводжую, ми з фахівцем, який курирує нашу пару, обговорили майбутнє моє знайомство з дитиною, обговорили план дій, – розповідає Денис. – Адже момент знайомства, безумовно, має велике значення для того, щоб наставник міг прихилити до себе дитину, щоб підліток почав довіряти йому. Гадаю, що завдяки такій попередній підготовці мені відразу вдалося налагодити з контакт із підлітком.
13-річний Володя, якому Денис став наставником, потрапив в інтернат із прифронтового міста, де і сьогодні гостро відчувається близькість бойових дій, порівняно недавно. Хлопчик поділився з наставником пережитим. Але на своїх спогадах про непросте життя в «сірій зоні» дитина, за словами наставника, не зациклюється, хлопець налаштований цілком оптимістично, цікавиться тим самим, чим зазвичай цікавляться в його віці всі підлітки: фільмами, пізнавальними передачами і спортом.
У Володі є родичі. Його відвідує дядько. Але ці зустрічі, напевно, не такі часті, як хотіла б того дитина. Спілкуючись із хлопчиком, наставник переконався в тому, що підлітку все ж потрібен дорослий, з яким він би мав можливість бачитися і спілкуватися частіше, ділиться тим, що йому цікаво. Денис і став для Володі таким старшим товаришем.
– Володя сприймає Дениса як старшого брата, якому можна довіритися й до якого можна звернутися по пораду. Їхні інтереси багато в чому збігаються: Денис сам захоплюється активними видами спорту, танцями, фотографією, він часто бере участь в організації масових молодіжних заходів, – розповіла психолог, фахівець проекту «Наставництво» Фонду Ріната Ахметова Елен Смоляк, що супроводжує Дениса Проживарова і його вихованця. – Володя вважає, що йому дуже пощастило з наставником і завжди з нетерпінням чекає зустрічі з ним. Денис теж намагається порадувати свого вихованця. Для хлопчика стало великим подарунком той, що, дізнавшись про його бажання покататися на велосипеді, наставник, щоб надати йому таку можливість, приїхав до інтернату на двоколісному транспорті.
– Давши змогу Вові прокотитися територією інтернату, я звернув його увагу на те, що за велосипедом необхідно доглядати, показав, як це робиться, – поділився наставник. – Про багато простих життєвих речей, які потрібні в облаштуванні побуту будь-якій людині, вихованці інтернатів, як я переконався, просто ще не замислюються. Адже в інтернаті їм не доводиться самостійно купувати щось, готувати їжу, лагодити якісь нескладні механізми або ремонтувати своє житло. Тому я запланував, що ми з Володею поступово освоїмо такі «премудрості», які в сім’ї називаються «чоловічою роботою».
Наставник також зазначив, що в міру їхнього спілкування в розвитку хлопчика з’явилися помітні позитивні зміни. Денис Проживаров розповів про те, що, коли він тільки познайомився з Володею, хлопчика цікавила професія моряка. Як і більшість дітей, Володя у своєму віці, мріючи про майбутню професію, найімовірніше малював собі якийсь романтичний образ. Насправді належного уявлення про саму професію хлопчик не мав і власних схильностей, здібностей і можливостей належною мірою не оцінював.
Для того, щоб підлітка надалі не спіткало розчарування, фахівець, який супроводжує їх тандем, знайшла професіограми кількох «морських» професій, які школяр розглянув разом із наставником. Це допомогло Володі зрозуміти, яка з цих професій може підійти саме йому.
Але пізніше Вова разом з іншими вихованцями інтернату побував на екскурсіях, організованих Фондом Ріната Ахметова, і, ознайомившись уже з ширшим спектром професій, зрозумів, що на сьогоднішньому ринку праці більше затребувані фахівці будівельних професій. Хлопчик зацікавився спеціальностями, які можна отримати в місцевому будівельному технікумі.
– Вважаю, що ознайомлювальне відвідування цього технікуму у Володі відбудеться майбутнього навчального року. Заходи, спрямовані на професійну орієнтацію випускників інтернату, заплановані, як правило, для дев’ятикласників. А Володя – поки ще восьмикласник, – каже Денис. – Але для мене був важливий сам факт того, що хлопець став замислюватися про своє майбутнє, про те, щоб отримати спеціальність, яка дасть йому можливість заробляти собі на життя.
Співрозмовник також зазначив, що його вихованець сам почав усвідомлювати те, що йому потрібно багато чому навчитися: і в плані самообслуговування, і у вибудовуванні взаємин з людьми навколо.
– На мою думку, самооцінка Володі за ті кілька місяців, які ми спілкуємося з ним, зросла, – зазначив Денис Проживаров. – Гадаю, цьому сприяло наше спілкування. Побачивши в мені друга, ту людину, яка цікавиться його проблемами, яка хоче і здатна допомогти йому подорослішати, Володя відчув себе впевненішим. А мені, дійсно, не байдужі його проблеми, мені цікаво проводити з ним час, спілкуватися, відповідати на його запитання, спостерігати за тим, як він росте. Адже коли ти береш особисту участь у чиїйсь долі, то тобі самому стає важливий результат, який принесуть твої зусилля. Я бачу, що в нас із Володею є позитивні результати. Бачу, що моя участь у долі цієї дитини змінює його життя на краще.
