«Алінка – частина мене, і я зараз не уявляю життя без неї» Історія усиновительки Вікторії Стрільчик (Друга частина)
Вікторія Стрільчик усиновила свою Алінку у січні 2008 року, коли ще не було такого зручного порталу sirotstvy.net , не було анкет і на сайті Мінсоцполітики. Тоді усиновителі шукали діток різними шляхами, часто долаючи опір і різні труднощі. Наша героїня – мама трьох синів, змогла всиновити дитину лише з четвертої спроби, витратила на це більше року і багато сил, але ні хвилини про це не жалкує. Зараз Алінка вже підліток, їй 13 років. Вона фотомодель і професійно займається сучасними танцями.
Початок історії читайте тут:
Усиновлення – це нелегко, але прекрасно
«З 2008 року, коли я удочерила Алінку, багато чого змінилося, – каже мама-усиновителька. – Інформації стало більше, усвідомлення важливості усиновлення у суспільстві стало більше, але й наші закони стають більш жорсткими для усиновителів. Так, усиновлення – це нелегко, але разом з тим прекрасно! До появи Аліни я була мамою хлопчиків, тепер в мене є дівчинка. У неї непростий характер. Я виховую її, а вона мимоволі виховує мене. Але доня – частина нас, моєї родини, і не уявляю життя без неї.
Щодо таємниці усиновлення
З дитинства ми не приховували від Алінки, що вона усиновлена. Вони майже однолітки з Данею, тому їм обом я розповідала, що Даню народила у животику, а Алінку – в серці. І Алінку це задовольняло. Поки бажання дізнатися про біологічну маму в неї немає. Коли я про це питаю, вона відповідає: «А навіщо?» Те саме підтверджує і психолог. Але коли вона захоче дізнатися, я готова. У кишені жінки, яка народила Алінку, був паспорт, і мені вдалося взяти ксерокопію.
Мрії про балет
На танці я віддала Алінку спочатку заради постави і красивої ходи. Але коли їй було п’ять, ми пішли на балет «Лускунчик» у виконанні дитячого колективу «Кияночка». Серед учасниць була темношкіра дівчинка 10 років. Алінку це вразило. Коли вистава закінчилася і ми вийшли на вулицю, доня сказала: «Я теж так буду!» Влітку того ж року ми вступили до Академії мистецтв на хореографічне відділення.
Непередбачені складнощі
Але три роки тому виявилося, що в неї нетипова форма стопи, і професійною балериною вона навряд чи стане. Хоча наш педагог дала Алінці якійсь апарат, котрий «тягнув стопу». Через місяць марних зусиль вона відмовилася і замкнулася у собі. Але я не здавалася. Ми почали знайомитися з іншими колективами, балеринами, щоб мати більш об’єктивне уявлення. Усі експерти балету, з якими ми спілкувалися, зійшлися в одному: Алінку треба знайомити з сучасним балетом! Нам чесно казали: «В Україні в класичному балеті перших ролей для темношкірих балерин не було і наврядчи буде».
Сучасне мистецтво
Згодом ми пішли на балет Раду Поклітару, дивилися «Танцюють всі», і Алінка погодилася залишити класичний балет і перейти в інший колектив. Тепер вона танцює контемпорарі та джаз-модерн. І знаєте що? Іншого вже й не хоче! Планує вступати до Київської академії естрадно-циркового мистецтва. Крім того, незвична зовнішність Алінки зробила свою добру справу. Вона затребувана фотомодель, знімається у різних проектах, хоча її справжня любов – танці».
