"Життя після раку є! Не бійтеся!"

Інженерці Анжелі Грицай із Луцька пощастило виявити рак на ранній стадії і вчасно почати лікування. Але вона вважає, що в її перемозі над хворобою велика заслуга близьких, які оточили її турботою. Анжела стала учасницею проєкту #РАКНЕВИРОК, щоб підтримати людей, яким рак діагностовано нещодавно, щоб показати їм на своєму прикладі, що хвороба виліковна.

У 2018 році моїй мамі робили нескладну операцію з видалення кісти. Коли хірург зробив розріз, то виявив, що всередині живого місця немає, – кругом метастази. Мамі діагностували четверту стадію раку і сказали, що довго вона не проживе. Я була розбита горем. Хотіла допомогти мамі, спілкувалася з іншими раковими хворими, «досвідченими». Сподівалася знайти якийсь чудодійний засіб. Мені багато розповіли. В основному про підступність раку, про те, що важливо виявити хворобу якомога раніше.
В одній із таких розмов мені розповіли про самодіагностику. Я прийшла додому і сама себе оглянула. У підсумку знайшла пухлину в грудях, а потім ще одну. Перевірилася в лікарні. Там підтвердили ‒ рак грудей. У той момент я була в шоці. Я не могла прийти в себе після маминого діагнозу, а тут таке... Я не вірила до останньої хвилини, що це все відбувається зі мною. Не знала, як розповісти дітям про свою хворобу ...
Декілька днів я ридала, а потім заспокоїлася і почала підбирати собі одяг для труни. Мене протверезив чоловік. Він сказав: «Припини, все буде добре!». Чоловік заборонив мені виконувати роботу по дому. Сам готував і прибирав. Сам займався дітьми. Постійно змушував мене дивитися позитивні фільми. І в якийсь момент я повірила, що зможу перемогти хворобу! Цей позитив допоміг мені. Дуже сильно допоміг. Я вдячна родині та друзям за ту турботу, якою вони мене оточили, за постійні слова підтримки. Я також хочу висловити подяку Фонду Ріната Ахметова, який передав обладнання Волинському онкодиспансеру, в якому я лікувалася. Я дякую Господу, що у мене є така кількість друзів, які в мене вірили.
Вже рік я в стадії ремісії. Мама моя померла нещодавно, в січні. Прожила з четвертою стадією раку три роки, хоча їй давали максимум пів року.
Я працюю інженером, але тепер справа мого життя – допомога онкохворим. Я і психолог, і ментор, і група підтримки. Хвороба змінила мої життєві пріоритети. Я почала жити так, щоб кожен день отримувати нові враження. Я почала подорожувати, знайомитися з новими людьми. Колись я думала про те, що буде завтра. Зараз я думаю тільки про те, що є сьогодні.
Я хочу звернутися до всіх, кому нещодавно діагностували онкологію: «Не здавайтеся! Не опускайте руки! Життя після раку є. Не бійтеся!»