«Якщо тобі подобаються батьки, не замислюючись, потрібно йти у сім’ю»

В дитинстві Юлі не пощастило з рідними батьками і довелося самій виживати в лікарнях. Потім був притулок. Відтоді дівчина мріє, щоб у кожної дитини була сім’я.

На нашому порталі ми часто спілкуємося з родинами, які діляться своїм досвідом усиновлення або створення прийомної сім’ї, а що в цей час відчувають самі діти, можемо тільки здогадуватися. Сьогодні, у свої 19 років, Юля нам спробує допомогти краще почути дітей, які живуть в інтернатах. Безперечно, чим краще батьки розумітимуть дитину, тим щасливішою буде і дитина, і вся сім’я.

В самої Юлі зараз нове життя, про яке зазвичай мріють всі дівчатка з інтернатних закладів – любий чоловік, цікаве навчання, друзі і, звичайно, її найрідніша сім’я. Мама, тато, сестри і брати з’явилася у Юлі, коли їй було вже 13 років. Тоді дівчинка була в такому стані, коли чекаєш і не чекаєш на батьків. Чим старше вона ставала, тим менше залишалось надій знайти свою, близьку по духу, родину. Був момент, коли Юля взагалі не хотіла ніякої сім’ї, бо дуже скоро розчарувалася в перших прийомних батьках. Їй дійсно не пощастило, тому коли до неї прийшли знайомитися Ірини та Сергій Коваленко, спочатку поставилася до них скептично. Та вже за кілька днів і досі називає їх «мамою» й «татом» та вважає своєю сім’єю. А взагалі, нехай краще Юля сама про все розкаже.

sirotstvy.net: Чи уявляла ти якось своїх прийомних батьків? Як готувалася, чого очікувала від першої зустрічі?

Юля: В мене в принципі не було багато зустрічей з батьками. До мене приходили знайомитися всього два рази. Думаю, що нічого особливого батькам готувати не потрібно. Важливо бути щирими. Єдине щось солоденьке не завадить. Печиво та чай налаштовують на спокійну, доброзичливу бесіду. Ще було б непогано, якби батьки заздалегідь поцікавилися смаками, інтересами, вподобаннями дитини».

sirotstvy.net: Скажи, будь ласка, чи не соромляться діти радитися між собою, спілкуватися про своїх прийомних батьків. Можливо ділилися планами на майбутнє?

Юля:  Розмови різні були, дуже часто діти мріють вголос про сім'ю і звичайно ж, згадують про минуле... Взагалі ми про майбутнє особливо не замислювалися. Була одна думка: просто знайти собі сім'ю.

sirotstvy.net:  Чи складно тобі було «вливатися» в нову родину? Маю на увазі твою нинішню сім’ю. Коли ти почала відчувати, що ти вдома?

Юля:  Навіть і не знаю, особливо складно не було. Я просто була дуууууже рада що у мене є сім'я! До мами Ірини та тата Сергія, мене вже влаштовували в сім’ю. Але там мене не вважали рідною донькою. Мене весь час залишати вдома, а самі йшли кудись і просто віддаляли від себе, я їм не потрібна була, до того ж вони часто піднімали на мене руки, тому я сама вирішила повернутися від них до притулку.

А коли я вперше приїхала до мами Іри й тата Сергія, спочатку пам’ятаю, як довго стояла на порозі, боячись і соромлячись робити якийсь зайвий рух. За хвилину в холі зібралася майже вся родина: кожен хотів мене якось привітати. Старші дівчата – Алла та Надя відразу ж накинулися з запитаннями, молодші полізли на руки, хоча ми тільки познайомилися. Якось одразу було все так просто, я бачила, що тут мені раді. Сім’я мами Іри й тата Сергія – сім'я віруючих людей. І я вважаю, що мені особисто пощастило, бо віра – це основа людських взаємовідносин, любові один до одного, поваги.

sirotstvy.net: Напевно ти знаєш, що деякі діти підліткового віку бояться йти в сім’ю, просто не знаючи, що це таке. Що б ти їм могла сказати?

Юля:  Якщо б мене почули діти в інтернатах, я б порадила їм не боятися йти у сім’ю. Якщо тобі симпатизують люди,  не замислюючись, пробувати, потрібно йти у сім'ю. Сім'я – це краще ніж притулок та будь-який інтернат!

Юля разом з батьками, братиками та сестричками

sirotstvy.net: Чи хотілося б тобі щось змінити в інтернатній системі? Може зробити ці заклади більш відкритими для волонтерів та відвідувачів?

Юля:  До нас в притулок дуже часто приходили різні люди, але не думаю, що це якось вирішувало наші проблеми. В дитинстві, звичайно, хотілося, щоб там краще годували, а тепер розумію: в принципі ситуацію в інтернатах важко змінити, краще б взагалі не було цих інтернатів, а всі діти зростали в сім’ях.


У Юлі ще дев’ятеро братів та сестер. П’ятеро з них, як і вона, прийомні. І всі дружні і рідні, бо батьки намагаються одночасно приділяти достатньо уваги всім дітям. Про те, як їм це вдається, ми обов’язково запитаємо в них наступного разу. 

 

Sirotstvy.net