Віталій Кушнарьов: «Прийшов просити три додаткові фази, а отримав ще двох дітей!»

«Бажання виховувати прийомних дітей у мене виникло ще до того, як я одружився, — розповідає Віталій Кушнарьов, — після того, як я прочитав книгу про Джорджа Мюллера, бідного проповідника, який у VIII столітті створив перший у світі дитячий будинок в Англії, узяв під своє крило 30 дітей і утримував їх виключно на пожертвування. Ця громада існує й досі та зараз налічує понад дві тисячі людей. Мене надихнула ідея цього праведника — виховувати покинутих дітей. Коли я робив пропозицію своїй майбутній дружині, то розповів їй про свою мрію, а Тетяна відповіла, що повністю мене підтримує. Ми вирішили, що в нас будуть спочатку свої діти, а коли набудемо досвіду виховання і станемо на ноги, приймемо у свою сім’ю тих дітлахів, які залишилися без батьків». У Тетяни й Віталія двоє дітей: старша дочка, якій зараз майже 23, і молодший 20-річний син. Донька вже встигла подарувати їм двох онуків.

«Ми живемо в одному будинку — і ми, і онуки, і всі наші 12 дітей, плюс зять, — каже Тетяна Кушнарьова. — Нас так багато, що ми навіть дитяче містечко у дворі облаштували: пісочницю, гойдалку. Хоча коли 2003 року ми усиновили нашу першу донечку, то ще не думали про створення прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу. Ми тоді й жили на орендованій квартирі!»

В орендовану квартиру Кушнарьови і принесли двомісячну дитину, яку вони усиновили. Потім уже місія «Дім надії», яка допомагає придбати житло тим сім’ям, що планують узяти на виховання сиріт, допомогла їм із придбанням недобудованого будинку. Протягом 12 років Кушнарьов облаштовували цей будинок у міру своїх можливостей та сил.

І як це часто трапляється, щойно в сім’ї з’явилася перша усиновлена дівчинка, Тетяна завагітніла.

«Поки знайшли нам будинок, дружині вже народжувати час, — з усмішкою згадує глава сімейства. — І почала наша родина рости. Як відремонтую кімнату, так у нас і з’являється в сім’ї нова дитина або відразу двоє-троє дітей».

Через рік після того, як Тетяна народила дитину, подружжя взяло на виховання трирічну дівчинку та її півторарічного братика.

«А наступні діти з’явилися в нашому будинку нескоро, оскільки в цих малюків виявилися дуже серйозні проблеми зі здоров’ям, ми не відразу змогли зрозуміти, до яких лікарів звертатися і як із цим справлятися, — розповідає Віталій Кушнарьов. — Наступні діти з’явилися в нас уже після того, як я вийшов на пенсію, — 2015 року. І знайти їх виявилося непросто».

Побачивши на порталі «Сирітству — ні!» трьох сиріт, які знаходилися в дитячому будинку на Донеччині, Кушнарьови зателефонували за вказаним в анкетах телефоном, але виявилося, що цих дітей уже забрали, просто фахівці служби в справах дітей ще не встигли повідомити про це фахівців програми «Сирітству — ні!». «Але ви все одно приїжджайте, маємо трьох інших дітей. Вони ще в лікарні», — запросили Кушнарьових.

Віталій і Тетяна за тиждень підготували документи й приїхали на Донбас. Представниця служби в справах дітей, яка супроводжувала подружжя на першу зустріч із дітьми, попередила їх про те, що ці діти щойно вилучені із сім’ї і можуть бути ще не готові до того, щоб жити в новій сім’ї, — мовляв, під час зустрічі їх і спитаємо.

«Це неймовірно, але старша дівчинка, якій було вісім років, на той момент замінювала маму своїм молодшим братикам і новонародженій сестричці. Щойно ми увійшли, звертаючись до робітниці служби в справах дітей, запитала: «Ви нам маму нарешті привели? Нам збиратися? — згадує Віталій Кушнарьов. — Та почала пояснювати дітям, що ми не можемо забрати їх тієї ж миті: треба підготувати документи. Але дівчинка так наполягала, що фахівець здалася — дала їй у руки свій мобільний телефон і набрала начальника служби в справах дітей. Дитина не розгубилася. «Ви обіцяли нам маму. Нам її привели. Давайте вона сьогодні нас забере. Чому нам не можна виїхати з нею зараз? Незабаром Новий рік, і ми хочемо зустріти його в сім’ї!» — діловито заявила наша майбутня дочка начальнику служби. Цих дітей нам віддали за день! Документи на них нам підготували й передали ще через два дні! Удома діти були задовго до Нового року — уже на День Святого Миколая!»

Ось так буквально за одну поїздку завдяки оперативності спеціалістів служби в справах дітей Кушнарьови стали батьками-вихователями ще трьох дітей.

А ще двох дітей подружжя взяло цього року, і історія з їхнім влаштуванням у сім’ю була не менш зворушливою.

Почалося все з того, що в будинку Кушнарьових сталася пожежа. Від короткого замикання спалахнула проводка в коридорі. І перед главою сімейства знову гостро постало питання про те, що в будинку потрібно збільшити потужність електромережі, оскільки виділеного енергонаглядом резерву додому, де фактично проживає вже 17 осіб, гостро не вистачає. Підрахувавши кошти, які будуть потрібні на переобладнання домашньої електромережі, господар дійшов висновку, що без кредиту йому не обійтися.

«Я прийшов у службу в справах дітей просити сприяння і сказав: «Мені потрібні ще три фази. Можете допомогти, щоб я міг збільшити потужність вводу на свій будинок? Мені потрібний кредит», — розповідає Віталій Кушнарьов. — Вони відповіли: «Це не в нашій компетенції, але ми можемо дати вам ще.. двох дітей. Є в нас два братики, яким потрібна родина. Будете знайомитись?»

Хлопчиків семи й п’яти років, які прожили в реабілітаційному центрі вже дев’ять місяців, Кушнарьов забрали до своєї родини. До оформлення документів на дітей вони були на утриманні подружжя, але, на щастя, цей період тимчасового влаштування в сім’ю тривав не надто довго. Але й заповітні три фази Кушнарьови теж здобули.

«Я написав листа й потім сам прийшов до обленерго, розповів про свою ситуацію. І з Божою допомогою нам зробили проєкт нового вводу електроенергії в будинок абсолютно безкоштовно! Почали фахівці ці роботи в березні й буквально ось у серпні закінчили, — ділиться радістю батько-вихователь дитячого будинку сімейного типу. — Я вражений. Я дуже вдячний за таку турботу. Дружина, донька на радощах уже «гудуть» пральними машинками, не побоюючись у цей час включати ще й електрочайник».

У Кушнарьових на вихованні зараз десять дітей віком до 18 років. Дбати про таку велику сім’ю нелегко, часом складно навіть емоційно. За словами подружжя, почерпнути нові знання і досвід, насититися спілкуванням їм допомагає участь у тренінгах. Побували Кушнарьови і на тренінгу, який проводився навесні в Києві в рамках програми «Сирітству — ні!» Фонду Ріната Ахметова.

«Знаєте, іноді навіть саме знайомство з «товаришами по цеху», тобто з такими самими батьками, як ми, допомагає трохи піднятися над своєю власною ситуацією, зрозуміти, що нам не складніше, ніж іншим, — розповідає Тетяна Кушнарьова. — На тренінгу, який було організовано в рамках програми «Сирітству — ні!», ми познайомились із двома прийомними мамами із зони конфлікту в Донецькій області. Разом із дітками вони змушені були залишити насиджені місця і переселитися до іншого регіону країни. Познайомившись із ними, я зрозуміла: ось що таке тяжко. Ми намагаємося, коли це можливо, брати участь у таких заходах. Вважаємо, що тренінги й зустрічі прийомних батьків необхідні хоча б для того, щоб подивитися на життя своєї сім’ї зі сторони. Та й виговоритися, поділитися один з одним своїми проблемами і досвідом їх вирішення корисно».