Усиновлення за покликом душі
Багато жінок, переглядаючи соціальну рекламу про усиновлення, запалюються бажанням забрати дитину у свою сім’ю. Часто вже за кілька днів емоції вщухають. Робота та домашні справи перемикають думки на інше. Багато жінок не залишають прагнення допомогти дитині знати батьків та рідний дім. Але іноді бажання замало, потрібні терпіння, впевненість у своїх силах, здатність віднині більшість свого часу присвячувати дитині. Хтось зупиняється на пів шляху, або бере паузу перед відповідальним вчинком, але й є люди, яким нічого не може стати на заваді до усиновлення.
Олена усиновила хлопчика за покликом душі. Вона не обдумувала і не зважувала цього рішення. Та материнське серце не підвело. Навпаки з тих пір в її сім’ї з’явився особливий сенс і радість життю.
Почалося все випадково. Блукаючи Інтернетом, Олена зайшла на сайт Sirotstvy.net. На очі трапилась неприглядна світлина маленького Сашка (ім’я змінено). Щось всередині неї стрепенулося. В думках промайнуло лише: «Цій дитині потрібні мама і тато». Цієї ж хвилини Олена покликала чоловіка й запропонувала усиновити малюка. Так і започаткувалась історія нової сім’ї. Батьки зателефонували на гарячу лінію сайту, дізнались, які документи потрібно зібрати і куди їх подавати. За два тижні подружжя вже писало заяву про усиновлення у службі. Тоді ж батьки дізнались, що хлопчик, якого вони вподобали, хворів на гепатит С. Олена достеменно не знала, що це за діагноз, тому спочатку трошки злякалась – чи вдасться їм перемогти такий недуг?.. Тут же запитала, чи є інші анкети дітей. Але психолог, присутній на зустрічі, закрив папку з анкетами і сказав: «Раз ви цю дитину вподобали, інших не покажу. Це ваша дитина!».
Слова ці справдилися. Коли подружжя побачило Сашу – сумнівів не залишилось – це їхній син.
Подружжя вирішило зберігати таємницю усиновлення. Поки що вони морально не готові розповісти сину про його біологічних батьків. Олені здається, що Сашко не повірить у правду. Але мама хотіла б звернутися до майбутніх усиновителів, яких спіткали ті ж проблеми, що колись і її. Сьогодні Сашко вже знятий з медичного обліку. Діагноз дійсно був. І Олена почала своє материнство з пошуку гарного лікаря. Як раз по телебаченню показали сюжет про дівчину, яка лікується від гепатиту С. Олена зв’язалася з героїнею сюжету і та їй порадила гарного професора.
У професора не знайшлося часу, але виявились гарні ученики. Один з яких і взявся за лікування Сашка. Тим часом Олена зверталась до благодійних фондів і програм підтримки, які фінансово допомагають дітям долати такі хвороби. Чим раніше взятися за лікування, тим швидше буде успішний результат. І те, що раніше здавалося нездоланим, сьогодні згадується як пройдений етап.
«Інфікуватися можна будь де – в лікарні, в салоні краси, в басейні, – ділиться міркуваннями Олена. – Можна всього боятися, але коли ти вникаєш у проблему, тоді легше з нею впоратися. Після усиновлення ми з сином одразу пройшли всіх лікарів. Так, було відставання у розвитку, та сьогодні, ми розвиваємося за віком без відхилень. Розмовляємо, бігаємо, граємось як усі діти. Ми не згадуємо ні про усиновлення, ні про адаптацію. Знаю, деякі батьки хочуть відчувати запах дитини, щоб це було повністю їхнє дитя. У нас такого не було. З першого дня це був наш син!»
Олена досі продовжує спілкуватися зі спеціалістами служби у справах дітей. Вони з чоловіком дуже вдячні психологу, який допоміг їм позбутися своїх сумнівів щодо вибору дитини. Тепер подружжя замислюється над тим, щоб ще взяти дівчинку до своєї сім’ї. Старшу сестричку. І нехай без таємниці усиновлення. Тепер Олена хоче допомогти дівчинці шкільного віку, бо знає: чим старше діти, тим, менше в них шансів бути усиновленими. Досвід в неї вже є, залишилось добудувати дім і порадитись з сином. А Сашко, з його добрим серцем і душею, звісно, тільки зрадіє!
Коли вже збиралися публікувати Оленину історію на сайті, отримали від неї наступного листа. Ділимося радістю з колегами та партнерами:
«Ось за це щастя, дякую Вам всім – сайту «Сирітству – ні!», всім тим, хто по той бік монітора, фотографам, організаторам, спеціалістам у нашій службі, юристу, а також, Олександру Могильному – директорові дитячого будинку «Берізка», нянечкам, які «не завдяки», а «всупереч» є тимчасовими «мамами» для наших діток... Усім тим, без кого б не побачили на сайті нашої дитини! За весь час нашого оформлення ні від однієї людини, з якими безпосередньо пов'язана «наша дорога додому» ми не відчули негативу, якогось гальмування, навпаки, всім, чим могли допомагали, підказували .. Спасибі, всім за нашого сина»!!!
