Творимо новини разом. Скоро три роки як у Діани є сім’я!

Якщо ми зібралися усиновити дитину, нас турбує не лише сам процес: з чого починати?, куди звертатися?, а й те, що відбуватиметься далі. Як зминеться життя після усиновлення? Чи полюбить нас дитинка? А ми її? Бо пишуть же про гени і спадковість. Тоді саме час звернутися за порадою до батьків, які мають більш тривалий досвід виховання усиновленої дитини.

"Важливо, щоб це були не лише порив, бажання. Усиновлення – це набагато глибше. Воно має торкатися твого серця. Я знала, що в багатьох дітей, які виховувалися інтернатних закладах, скалічене життя. Ми з чоловіком виховували сина і хотіли ще одну дитину. Тоді й подумали, чому б не усиновити?! А потім Бог подарував нам ще одного синочка", - розповідає Віталіна, мама усиновленої дівчинки.

Саме Андрій – голова сім’ї – першим запропонував усиновити дитинку. Так, три роки тому, з’явилася Діанка. З її історією ми вже знайомили вас. Як змінилася дівчинка за цей час у родині, як лагодить зі своїми братами Денискою і Максимом,  ми й запитали у мами Віталіни.

"Наша Діанка вчиться вже писати і читати. Дениска пішов навчатися до підготовчої школи, ми разом вчимо уроки, займаємся, і Діана сидить поруч  все запам’ятовує. В неї дуже гарна пам'ять, вона в нас уважна і чемна дівчинка, - ділиться мама, - Правда, лише деякі слова досі погано вимовляє, але ми над цим працюватимемо."

А якщо згадати Діану, коли тільки прийшла у сім’ю і зараз, то це дві різні дівчинки. Сьогодні дитинка змінилася у кращий бік, це такий моторчик і живчик, навіть не віриться, що раніше вона була замкнененою і скуутою. Тепер завзяття Діанці не займати. На рахунок помочі мамі – вона попереду. Байдуже, що поки не все виходить, з часом навчиться. Особливо їй подобається доглядати за найменшим Максимком.

Діана, Денис, Максим

"Де я, там і Діанка, постійно поряд. Я бачу з якою охотою вона береться за роботу, видно, що їй це подобається", - каже Віталіна.

А найголовніше, завдяки любові батьків, дівчинка позбулася своїх хвороб. Ми не сильні в діагнозах, та у дівчинки внаслідок нестачі кисню при народженні були проблеми з очима. Коли батьки тільки забирали доню з дитячого будинку, лікарі не давали жодних прогнозів на одужання. Та Андрія з Віталіною це не злякало, хоча їх навіть попереджали під час судового засідання: чи знають вони, чи не будуть потім шкодувати? Звичайно, знали, бо свідомо не хотіли брати "ідеальну" дитину. Вони розуміли, що більшість діагнозів виникають через розлади нервової системи. А як її захистити, коли спати доводиться самому, а на твій відчайдушний крик не приходить мама? Тільки люблячі батьки можуть вилікувати цей недуг. Врешті так і сталося. Діана підростає, добре розвивається, радує батьків, любить співати, добре лагодить з іншими дітками, не бешкетує.

"Ми бачили, що доля дітей, які закінчили інтернат, не складається. Дивитися на цю систему спокійно неможна. Ми мали можливість, а головне – бажання стати усиновителями. Так, іноді бувають складнощі. Але вони є і з біологічними дітьми, та розуміючи, що в тебе в руках життя, врятоване життя дитини, по-іншому дивишся на проблеми.  Якщо ж батьки всиновлюють дитину з тим, аби дочекатися якоїсь вдячності, тобто не для дитини, а для себе, я вважаю це не зовсім правильно. Вдячність і віддача обов’язково будуть, коли дитина отримає батьківську любов", - вважає Віталіна.

 На останок хочеться додати, що Віталіна й Андрій не зберігають таємницю усиновлення. Вони впевнені, нехай краще Діанка буде підготовленою до можливих викликів дитячого садочка, а в майбутньому – школи. Краще знати, що бути усиновленою, це щастя бути обраною, бути любимою і очікуваною, ніж випадково почути це слово вперше не від рідних людей.

 Досвідом усиновлення Віталіна і Андрій залюбки діляться з усіма знайомими. І дуже радує, що вже кілька молодих пар звернулися до них за порадою.

Ярослава Цибульська, sirotstvy.net