Творимо новини разом. Наш ромський джентльмен

Понад рік тому ми писали історію київської сім’ї, яка усиновила хлопчика ромської національності. Тоді Назарчику, так назвали батьки свого сина, було лише 10 місяців.

Євгенія знала, що приховати факт усиновлення буде складно, адже на відміну від батьків, дитина має темне волосся і смагляву шкіру. Та, на щастя, мешкаючи у великому місті, родина не відчула на собі зайвої уваги допитливих.

Мамі Євгенії пощастило бачити перші кроки і чути перші слова сина. Слово «Мама!» він усвідомлено вимовив у рік. А потім цілий місяць мовчання… Після паузи, несподівано, почали сипатися все нові й нові слова.
 
«У дитячому садочку завідувач та лікар знають, що ми Назарчика усиновили і сприймають це на «Ура!». Сина називають «Зіркою садочку». Він емоційний, рухливий, дуже любить танцювати, але коли потрібно – зосереджується і слухає. У своїй групі найкраще склав тест на кмітливість. Я не намагаюся його виокремлювати. Разом з Вікою виховую їх однаково, вони обоє для мене найрідніші».

Нагадаємо, у Євгенії є народжена донька. Віка старша за Назарчика на рік. На початку, коли братик потребував більшої уваги, вона ревнувала маму. Але за два роки діти чудово порозумілися і, напевне, не уявляють свого життя один без одного.

Назар зростає вихованим джентльменом.

«Чудно спостерігати, як він допомагає своїм подружкам по садочку вдягати верхній одяг та взуття. Я іноді дивуюся вмінню сина спілкуватися з жінками. Наприклад, коли його за щось пожурить вихователька, Назар може зробити їй комплімент: «У вас такі гарні туфлі, Маріє Іванівно!». Ну яка жінка тут не змінить гнів на милість?!»

Були і психологічні проблеми. Здавалося б, дитина й року не прожила у дитячому будинку, але за цей час у Назара назбиралося чимало комплексів і страхів.

«Рік ми з ним не могли потрапити на прийом до лікаря. Як тільки заходили до приміщення, у сина починалась істерика. Дуже боявся офіційних закладів для дітей та жінок у білих халатах. Як ми його тільки не заспокоювали - і задобрювали, і обманювали – все було марно. Лише поступово, з часом, нам вдалося подолати всі страхи», – каже мама.
 
Назарчику вже 3 роки. Євгенія поки не розповідала синові історію його появи у родині. Та він ще й маленький для цього. Але зі слів Євгенії, в майбутньому від дитини вона не збирається приховувати правди про його народження.

«Нічого страшного не бачу ні в таємниці усиновлення, ні у її скасуванні. Якщо дитину заздалегідь морально підготувати, то у майбутньому це позбавить її багатьох психологічних комплексів».

Євгенія сама працює у соціальній службі і переконана, що до кожна дитини потребує індивідуального підходу, але навіть біологічні батьки не завжди самостійно можуть його знайти.
«Ми живемо у Києві, і нам у цьому плані легше звернутися до психолога, але я б усім не радила нехтувати допомогою фахівців у суперечливих питаннях».

У свою чергу, нам приємно, що Євгенія погодилась поділитися з нами новинами своєї родини, адже цікаво знати, як підростають діти, анкети яких колись були на цьому сайті. Щиро бажаємо сім’ї добробуту, щастя, здоров’я та впевненості у завтрашньому дні!