Творимо новини разом. Краса народжується у любові

Гарними виростають діти, котрі зростають у любові. Таку формулу краси для своїх донечок та синочків вивели батьки Олександра Анатоліївна та Олександр Миколайович Філіневичі.

У їхній родині зростає, уявіть собі, 14 дітей – і всі один краще одного! Як створювалась ця велика та дружна сім'я, ми писали у березні минулого року https://www.sirotstvy.net/ua/histories_from_life/269.html?pg=4.

Першими у сім’ї з’явились Дмитро й Тома, потім батьки взяли на виховання сестричок Аліну й Віку, Юру, ще одну Аліну, Хадіжу, Дар'ю, Настю, Вітю.

У Олександри Анатоліївни дуже відповідальна й непроста робота. Вона працює вихователем у місцевому дитячому будинку сімейного типу.

–    До дітей звикаєш, як до рідних, і вже не уявляєш без них життя. Та виховувати понад десять дітей у дитячому будинку сімейного типу (далі ДБСТ – ред.) суперечить встановленим нормам, – говорить мама. – Залишається – усиновлення.

Так до родини Філіневич приєдналтись ще дві сестрички – Яна і Саша. Та ще батьки виховали двох власних дітей – донька Даша навчається в університеті, а син Євгеній вже створив свою сім’ю.

Яна і Тома в польоті

З моменту нашого першого інтерв’ю подружжя удочерило Хадіжу. Донечка зростала у їхній сім’ї вже чотири роки. Несподівано з іншого району приїхала жінка, яка хотіла забрати з собою дівчинку. Бо за правилами, дітей з ДБСТ можуть всиновлювати інші люди. Звичайно, гостя стривожила всю родину, адже діти та батьки вже не уявляли життя один без одного. Хадіжа змалечку підростала полохливою й ранимою – ну як її віддавати до іншої сім’ї?! Тому названі батьки Олександра та Олександр швиденько зібрали документи і вдочерили свою дівчинку.

З вересня донечка вже піде до першого класу, а ще четверо – Саша, Яночка, Вітя та Настя перший рік відвідували дитячий садочок. Вихователі їх люблять, бо всі дітки розумні, не бешкетують і поводяться чемно.

Коли сусіди відвідують велику родину – теж не нахвалять маленьких красунчиків: «Яких ви гарних діток обрали!» На що мама тільки сміється: «Якби хто побачив, якими вони потрапляють до дитячого будинку! Ми їх забирали із закладу маленькими «жабенятками». Це вже вдома бридкі каченята перетворились на прекрасних лебедів».

Про це страшно навіть подумати, але чимало хлопчиків і дівчаток потрапляють до державних закладів виховання з біологічних сімей за живих маму й тата. Від деяких відмовляються через вроджену хворобу, а за іншими не дбають, то й дитина чахне без нагляду. Наслідки цієї бездоглядності долаються щирою увагою та піклуванням, які дарують тільки люблячі батьки.

Олександра Анатоліївна та Олександр Миколайович свідомо забирали у свою родину діток, яким потрібна особлива підтримка. Маленькій Тамарі вилікували на руці пухлину від ракової клітини. У десять місяців дитина перенесла хіміотерапію, потім реабілітація, – поступово, стараннями мами й тата, одужала.

Вітю з дитячого будинку забирали з неврологією. Мама й тато дотримувались всіх вказівок від лікарів, і хвороба, дякувати Богу, відійшла від сина. Донечку Сашу вдочерили у рік і чотири місяців з патологією головного мозку, – на щастя, діагноз не підтвердився. У Яночки була педагогічна запущеність, поширена серед вихованців дитячих будинків. Щоденна праця з донечкою, відвідування логопеда, уважність до неї – і, будь ласка, зустрічайте веселу дівчинку-дзвіночок!

Дмитро через затримку мовлення навчався вдома, та з минулого року згідно з новими правилами від Міносвіти, додому вчителі більш не приходитимуть. Батьки тепер переймаються, як син краще адаптується до школи. З одного боку – потрібно хлопцю призвичаюватись до неспокійного суспільного життя, та з іншого – все ж материнське серце переживає за сина: як він звикне до нових умов… Старшенькі Саша, Аліна, Віка, Діма, Юрик та Алінка  вже школярики – обіцяють підтримати свого брата.

Напевно, Олександрі Анатоліївні вже набридли запитання, як вони з чоловіком відважились брати дітей зі слабким здоров’ям? «Я попрацювала у дитячому будинку понад 20 років, звичайно, всім дітям співчуваєш, а з часом любиш, як своїх. Коли потрапляють здорові малята – вони гарні, красиві – тож і увагу на них звертають частіше, і всиновлюють швидше. А коли хворі – розумієш, що потрапити до родини у них шансів менше. От ми й вирішили допомогти цим дітям», – відповідає мама.

Приклад ніжних та довірливих стосунків між подружжям переймають їхні донечки й синочки. Старшенькі допомагають батькам і доглядають за молодшенькими. Всі діти дружні, бо у їхній сім’ї не прийнято когось виокремлювати – шанують і люблять всіх однаково.

Щороку влітку на один місяць діти роз’їжджаються набувати додаткових сил до санаторіїв та реабілітаційних центрів.

Та й на власному подвір’ї батьки намагаються створити сприятливі умови для фізичного розвитку своїх синочків та донечок. Обладнали спортивний майданчик, а на місці городу викопали й обклали плиткою невеличкий басейн.

Вдома літом як на курорті

Город саджають, але у полі. І дітей привчають шанувати працю й землю, на якій живуть. Олександра Анатоліївна радісно розказує про чудесні краєвиди Красного Кута – селища, де вони мешкають на Харківщині. Природна краса та краса людських стосунків зцілює дітей та дарує щастя усій родині.