Соня врятована і чекає на сестричку

Люди, які мріють про дітей, люди, які ніколи не замислювались про усиновлення і батьки, які вже мають щастя виховувати дітей, - неважливо, хто ви і чим займаєтеся. Важливо, щоб у кожного з вас були такі друзі як Аня та Руслан. Адже, спілкуючись з ними, світ на очах стає прекрасним, добрим і світлим, з яким хочеться жити в мирі та гармонії і самому не зволікати робити добро.

Вони звичайна сім’я, але на буденність не скаржаться і почуваються щасливими. Їхній світ і сенс життя – це донечка. Софійка багато чого змінила в цій родині. Чи варто казати, скільки Аня й Руслан змінили для неї, забравши з дитячого будинку?

Подружжя ніколи не розуміло батьків, які відмовляються від своєї дитини. Тільки-но одружившись, вони мріяли про своє дитя, але рік за роком минали, діти не з'являлися і Аня й Руслан все більше замислювалося про усиновлення.

Коли почали діяти, зрозуміли, що знайти маленьку дитину для усиновлення у своєму рідному місті не так то й просто. Хотілося маленьку дівчинку до 3-х років. Чекали і шукали своє щастя кілька місяців. Тільки-но з’явилось така дитина, байдуже, що їхати понад двісті кілометрів, вже з ранку наступного дня Аня була у службі у справах дітей за місцем народження дівчинки.

«Спеціалісти не очікували, що я так швидко зірвусь з місця й приїду, але, анкету дівчинки показали. Гарненьке таке янголятко, тільки мене попередили, що в неї немає однієї вушної раковини. «Ну й нехай!», – думаю. – То не біда», – вирішила Аня.

Більше жінку засмутило те, що дітям в Будинку дитини робили щеплення під час ОРЗ. За всіма медичними правилами це категорично заборонено, адже навпаки так легко спровокувати хворобу, а не запобігти їй.

«Мені здалося, що медсестри просто робили щеплення по графіку. Головне відмітити, що дитина прищеплена, а в її особливостях та діагнозах ніхто особливо не розбирався», - припускає Аня.

Такі «профілактичні» щеплення не вберегли дитину від застуди. Одразу після рішення суду про усиновлення Софійки, замість повернення додому із донечкою, Аня поїхала з нею до дитячої лікарні. Там у Софійки виявили запалення легенів. Разом з мамою хворобу долали аж двадцять один день. Якби не батьки, взагалі невідомо, що ще могло статися з дитиною. Лікар на додаток порадив зробити дівчинці додаткове обстеження. Софійці на той час виповнився майже рік, але ходити вона ще не починала. Аня і Руслан на це не надто зважали, адже зрозуміло, що в дитячому будинку дітям не вистачає уваги з боку дорослих, поганий імунітет, а їхня крихітка народилася ще й недоношеною. Але, раз фахівці наполягають, вирішили зробити аналізи.

«Хвороба виявилася дуже рідкісною. Вона трапляється раз на тисячі випадків, коли в клітинах дитини відсутній білок, що відповідає за будівництво рухового апарату. У дитячому будинку, де мешкала Сонечка, про хворобу також не знали. Але ми ні хвилини, ні секунди не шкодуємо, що удочерили нашу дівчинку. Це наш сенс життя, наша радість і щастя. Ви не уявляєте, яка це світла і розумна дитина», - ділиться Аня.

Софійка розвивається добре, дуже кмітлива і уважна дівчинка. Вже чітко говорить «мама» і «тато». Любить, коли їй вголос читають книжки, любить музичні мультики та дитячі пісні. У Софійки гори іграшок, адже всі рідні і друзі полюбили її всім серцем і не шкодують уваги й подарунків для своєї улюблениці. Софійці подобаються механічні іграшки, як то машинки, а от ляльки поки що їй не надто цікаві. Улюблена іграшка – пожежна машина.

Та мама з татом пішли ще далі: придбали для донечки автомобіль по її зросту. Софійка вже навчилася керувати кермом і тиснути на педаль, а машина … їде! Їй це страшенно подобається і вона заливається веселим сміхом.

«Те що в нас золота дитина – немає сумнівів! Так, вона не може ходити, але ми як зуміємо, спробуємо скрасити її життя. Можливо, саме для цього ми й прийшли у цей світ. Ніхто не знає, як би ми жили без Софійки, а з нею, ми щасливі», - ділиться Аня.

Напевно, якби всі люди дивилися на проблеми як Аня, то також почувалися б щасливими. Вони з чоловіком обов’язково шукатимуть можливості вилікувати свою доню, але живуть не лише майбутнім, а й сьогоднішнім. І вважають, що досить ставитись до особливих потреб як до обмеження, адже ці обмеження створюють самі люди. Але в наших силах подолати ці бар’єри, спілкуючись, товаришуючи з такими людьми, борючись за їхнє право жити повноцінно.

«Ми не знаємо, чи ми їй послані, чи вона нам як подарунок», - каже Аня, - «Але ми щасливі, що знайшли саме Сонечку».

Подружжя каже, що всиновлюватиме і другу дитину, бо думають про майбутнє Соні. Важливо, щоб поряд завжди була рідна і близька людина, з якою легко і просто йти по життю, а бажано, щоб це була сестричка. Тож незабаром від сирітства буде врятована ще одна дитина.

 

 

Ярослава Цибульська, www.sirotstvy.net