Шукайте – і знайдете
«На форумі порталу sirotstvy.net багато людей пишуть, що бажають усиновити, але для цього нічого не роблять, – говорить Наталія. – Треба зрозуміти, що абсолютно здорових дітей нема, а значить, слід обирати з тих, що є. Ми були до цього готові, саме тому змогли забрати своє чадо додому через місяць після початку пошуку».
Мабуть, і справді, чітке розуміння того, що ніхто їм не ПОВИНЕН знайти дитину й піднести, як кажуть, на блюдечку допомогло Наталі та Олесандру так швидко зустріти свою донечку. Звичайно, добре, коли служба у справах дітей зацікавлена в пошуку дитини для кандидатів, але якщо такої допомоги нема, руки опускати не варто. Вищі сили допомагають тим, хто сам щось робить заради здійснення мрії.
Що таке усиновлення, з чого його розпочинають, які документи треба зібрати, як відбувається пошук дитини – про все це Наталя читала в Інтернеті. Коли подружжя звернулося в службу у справах дітей, їм запропонували пройти курси опікунів, адже так вони мали шанс швидше забрати дитину додому. Навчання пройшли, але маля ніхто не пропонував: «Дітей до року немає, чекайте».
Наталя, начитавшись історій на різних форумах, зрозуміла, що ніхто не допоможе в пошуку, треба самим виявляти активність. «З порталу sirotstvy.net я виписала всіх дітей, які підходили нам, – розповідає жінка. – Це було напередодні ввечері, а вранці мала всіх обдзвонювати. Але щось мене потягнуло на цей сайт ще, де зранку з’явилася анкета нової дитини, яка ще й жила недалеко від нас, у сусідній області. Я зразу подзвонила, і виявилося, що була першою з тих, хто телефонував. А охочих багато! Домовилися про зустріч зі спеціалістом, поїхали спочатку в службу, а потім, уже з направленням, – до дитини. У нашої дівчинки, на перший погляд, були страшні діагнози, але насправді – нічого страшного».
У 6 місяців вона не вміла перевертатися, ледь-ледь тримала голівку, була дуже худою. Перший місяць їла як не в себе, буквально через кожні півтори години. Мама трохи переживала через це все, але за три з половиною місяці дівчинка наздогнала в розвитку. Вона вже повзає, стоїть, говорить якісь слова. Це спільна улюблениця! Батьки, а також бабуся й дідусь тепер навіть уявити не можуть свого життя без улюбленої дівчинки, намилуватися не можуть.
«Зараз усі кажуть, що вона схожа на нас із чоловіком, – ділиться Наталя. – Може, справді, не тільки батьки обирають дитину, а й дитина батьків? Я хочу побажати всім успіхів у пошуках. Не сидіть і не чекайте лелеки, який принесе вам дитину. Треба діяти самостійно!»
Алла Корнієнко, портал sirotstvy.net
