Сестричка для «Миколаївського хлопчика»
Ще в липні 2010 року на нашому порталі з’явилась історія усиновлення під назвою «Миколаївський хлопчик». У ній розповідалося про Дмитрика, якого взяли в родину Ірина та Максим.
Дімі ще не було й трьох років, як він сказав мамі, що хоче, аби Святий Миколай приніс йому сестричку. Іра почала пояснювати: дитинку треба чекати мінімум 9 місяців. На той час їхня сусідка була вагітною, хлопчик бачив її й уже розумів, що немовлята з’являються з маминого животика. І Діма відповів: «А мені не треба, щоб ти народжувала дитинку, мені треба сестричку з реклами» (маються на увазі соціальні ролики «Цій дитині потрібна родина!» – прим.).
З того дня протягом трьох років Дмитрик просив сестричку. Вони з мамою чи не щодня передивлялися фото й відео маленьких дівчаток на порталі sirotstvy.net. Там йому сподобалася Стелла, але з нею вже встановлювали контакт. Діма часто просив: «Мамо, включи мені Стеллу!» Він написав три листи до Святого Миколая з проханням подарувати йому сестричку!
А коли в переддень річниці смерті Максимової мами, сім’я традиційно з палаткою поїхала на два дні з ночівлею в село Зарваницю, до Маріїнського духовного центру, узагалі сталася цікава історія. До них прийшов лелека. Дмитрик дуже зрадів птахові, просив у нього сестричку. Ірині лелека встиг набриднути: поводився, можна сказати, зухвало, поїв їхні сосиски. Жінка вже й відганяла птаха, а він ніяк не хотів іти.
Рівно через місяць після того Ірі зателефонували зі служби у справах дітей і повідомили, що є маленька дівчинка. Так само було й минулого разу: про те, що з’явився Дмитрик, їм сказали через місяць після відвідин центру в Зарваниці. Випадковість?.. Знак?..
За три роки перебування на обліку Ірина, мабуть, втратила віру в те, що донечка знайдеться, тому якісь сумніви в ній боролися. Але коли вона дізналася, що ця дівчинка народилася на Різдво Пресвятої Богородиці, то відчула Господній знак. До речі, Дмитрик теж народився на Різдвяні свята.
На першу зустріч із маленькою їх попросили не брати сина. Пішли вдвох. Дівчинка 20 хвилин протримала Максима за палець, дивлячись на нього розумними карими очима. Чоловік страшенно хвилювався, у нього трусилися руки, але, вийшовши з кімнати, сказав: «Це моя Надійка!» Так звали його маму, яку він дуже любив, Максим мріяв назвати її ім’ям доньку.
Наступного разу до дівчинки вони пішли вже втрьох. Тоді стався дуже неприємний випадок. Одна з нянечок упізнала Діму й почала говорити при ньому про його ж усиновлення. Цю тему вдалося «зам’яти», але неприємні відчуття залишилися… Дмитрик не знає історії свого походження. Батьки планують йому розповісти все, але трохи пізніше. Та й не хотілося, щоб дитина дізналася таку інтимну новину від чужих людей. На жаль, не всі розуміють поняття «таємниця усиновлення», точніше не всі здатні його дотриматися. Так сталося, що після кількох зустрічей Надійка на місяць потрапила в лікарню, тож відвідувати її там було простіше й морально легше.
Суду чекали довго, хоча, дякуючи знайомим, розгляд справи вдалося пришвидшити майже на місяць. За законодавством, рішення вступає в силу через 10 днів. Надю ж змогли забрати тільки через 14. Директор дитячого закладу тягнув час. Проте паперова тяганина була менш відчутною, адже скрізь подружжя супроводжувала спеціаліст служби у справах дітей. Вона допомагала з документами, навіть дізнавалася про грошову допомогу у зв’язку з усиновленням, хоча це питання не входить у коло її професійних обов’язків. Ми не називатимемо ім’я спеціаліста, але дуже хочеться подякувати цій жінці. Важко описати словами, як вона вболіває за кожну дитину, що має шанс отримати родину. Справді, людина на своєму місці, людина від Бога!
Дмитрик проявляє себе як люблячий старший брат. Коли він уранці йде до школи, Надійка майже завжди спить. Тож він підходить до ліжечка, гладить її ручки, щічки і тільки потім іде навчатися.
«Після того, як з’явилася Надійка, – розповідає Ірина, – малий став частіше запитувати: «Ви мене любите?», «А хто мене любить?» І це кілька разів на день. Якось він мене запитав, кого я більше люблю: його чи Надю. Я відповідаю, що ідея усиновити сестричку – його ідея. Самі з татом ми такого не придумали б. Говорю сину: «Ні любов до тебе, ні любов неї не ділиться. Ми не поділили любов на двох. Просто тепер ми любимо вас однаково: тебе як сина, Надю як донечку».
А ще якось Діма запитав, як сталося, що ангел, який вибирає дітям мам, помістив нашу Надійку не в ту утробу. Я йому пояснила, що не помиляються тільки Святі, а ангелам, як і людям, властиво помилятися. От ангел помилився й послав дівчинку не тій жінці, яка могла б її виростити. А потім він зрозумів, що зробив щось неправильно, і, оскільки ми дуже хотіли донечку, ангел віддав її нам».
Узагалі, Дмитрик набожний і добрий хлопчик. Мама переживає, що йому буде важко в цьому житті, адже чуже горе він дуже близько бере до серця. Нещодавно в новинах показали сюжет про те, що студентка народила дівчинку й викинула, немовля роздерли собаки. Як же Діма переживав: «Мамо, ми так довго чекали на сестричку, а ця дівчина просто викинула свою дитину!» Звичайно, він проводить паралелі з Надійчиною історією. Тому Ірина заспокоює сина: «Бачиш, Надина мама вчинила добре. Вона зрозуміла, що не зможе виростити її, тому залишила в лікарні, поки ми не прийшли». Діма трохи заспокоївся й ніби пробачив біологічну матір сестрички.
Нема ще й двох місяців, як донечка вдома, а Ірина навіть не пам’ятає той час, коли вони жили втрьох, без неї. Іноді жінці здається, що вона сама народила цю дівчинку.
У Дмитрика тепер уже є сестричка, але він все одно частий гість нашого порталу. І коли мама запитує, навіщо туди заходить, хлопчик відповідає: «А ти ж сказала спеціалісту, щоб нас не знімали з обліку…» Хто знає, можливо, в грудні Діма знову напише листа Святому Миколаю з проханням подарувати йому ще одну сестричу чи братика…
Алла Корнієнко, портал sirotstvy.net
