Щира ласка і справжня любов роблять свою справу

Віра Глущенко знає, що таке діти-сироти не з чужих вуст. Дванадцять років вона пропрацювала у будинку-інтернаті в Козятині і вже рік працює у центрі соціально-педагогічної допомоги і реабілітації для дітей вулиці «Отчий дім», що у Вишневому на Київщині. Так сталося, що одна дитина вулиці стала членом її власної родини, з якою вона мешкає у невеличкому містечку Козятин Вінницької області.

Три дні на тиждень Віра перебуває у Вишневому. В понеділок – на роботу в «Отчий дім», в середу – додому до родини. Родина – це чоловік Андрій і дві донечки – 15-річна Дарина і 14-річна Каріна.

Старша Даринка – біологічна дитина. Каріну подружжя всиновило два роки тому.
«Після того, як я народила Даринку, лікарі сказали, що дітей я більше не матиму, – розповідає Віра. – Даша ж дуже хотіла сестричку. Тож рішення всиновити ще одну дитину ми прийняли колективно. На роботі я постійно маю справу із дітьми, які потребують усиновлення. Чому саме Каріна? Важко сказати. Мабуть це доля. Коли я побачила Каріну, з першого погляду відчула: це – дитина-ураган. А ще в її очах я побачила таку розгубленість і відчай! На той момент Каріну готовули до усиновлення в американську родину. Але щось не склалось, і американці поїхали. Ми з Каріною почали дружити. На вихідні та канікули я забирала дівчинку додому. Коли надії на американців остаточно згасли, ми вирішили забрати Каріну до себе назавжди. З першого дня вона стала абсолютно рідною нам дитиною. З Дашою вони здружились просто миттєво: все, що моє – твоє, і ніяк інакше». 

До того, як Каріна стала частиною родини Глущенків, дівчинка дуже переживала, що її не усиновлять. Вона усвідомлювала, що вже «велика». І насправді, як свідчить практика, чим старша дитина – тим менше шансів на нових батьків вона має.
З огляду на це, дівчинка зараз дуже страється, так би мовити, виправдати сподівання прийомних батьків. Хоча, власне, про які сподівання мова – аби дівчинка росла щаслива й здорова.

Звичайно, є деякі труднощі. Перші десять років життя Каріни аж ніяк не були роками безтурботного дитинства. Біологічна мама дівчинки не дуже опікувалась благополуччям доньки. Що там казати – з рідною матір’ю Каріні доводилось бомжувати. А потім жінка померла. Каріна опинилась на вулиці. Далі – приймачі-розподільники, лікарні, інтернати. Невтішний послужний список, який не міг не позначитися на характері дівчинки.

«Характер складний, – розповідає далі Віра. – І це не дивно. Каріні доводилося виживати в прямому сенсі слова. Це відчувається ще й зараз. Спочатку Каріна просто не знала, що таке ласка. Але було видно, що вона її дуже потребувала. У неї була навіть особлива мова приязні. Це особливо було помітно в тому, як вона спілкувалась з нашою кішкою. Спочатку вона її відверто мучила, і це було проявом любові. Каріна просто не знала, як інакше можна показати свою любов. Так, нам не завжди легко, але ми щасливі».

Як би там не було, поганих дітей не буває. Щира ласка і справжня любов роблять свою справу у здавалося б самих безнадійних випадках.

Сьогодні Каріна – добра, чуйна, турботлива дитина. Вона дуже добре розуміє, що їй все ж таки пощастило в житті. Їй допомогли. І тепер при кожній ліпшій нагоді вона готова допомогти комусь. 

Каріна не мала нормального навчання в школі. Тепер поступово надолужує втрачене. Сьогодні вона вже в 7-му класі. Не все їй дається легко. Проте вона дуже старається, бо розуміє, що успішне навчання – це гарантія гарної професії і щасливого майбутнього.

Загалом Каріна – дуже активна дитина. Танці, музична студія, уроки малювання – вона встигає скрізь. Дівчинка бере участь у найрізноманітніших заходах як в школі, так і в помістній церкві «Спасіння», пастором якої у Козятині є її мама Віра.

«Що стосується минулого Каріни, ми ставимося до цієї теми досить дбайливо і обережно, – розповідає Віра. – Намагаємось зберегти пам'ять про її маму. У нас є кілька їхніх сімейних фотографій. Це нормально. Я думаю, що вона буде нам вдячна за це колись. Не можна

позбавляти людину коріння, яким би воно не було. Відомо, що у Каріни є родичі на Одещині. Поки що вона не виказує бажання їх шукати, мовляв який у цьому сенс? В мене є родина. Як буде далі – це її особиста справа. Якщо в неї буде бажання знайти рідних, ми, звичайно, їй до поможем».

До речі, скоро у родині Глущенків – поповнення. Віра чекає на хлопчика…