Щоб допомогти дитині, допоможи її сім’ї

Минулий тиждень професіонали, що працюють в сфері дитинства, обговорювали позитивну новину. Верховна Рада ухвалила Закон №2254 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми».

Документ посилює соціальний захист дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Це і діти-сироти, і діти, позбавлені батьківського піклування, і діти з інвалідністю, діти – вимушені переселенці...

Власне, складні життєві обставини – це термін, який вперше визначений в законодавстві і охоплює певні проблеми, з якими живуть діти.

Також вперше в українському законодавстві з’явилася така соціальна послуга, як патронатна сім’я. Щоправда, з 2009 року цю послугу впроваджує Міжнародна благодійна організація  "Партнерство "Кожній дитині"

Зінаїда Кияниця, заступник директора організації, кандидат педагогічних наук та ініціатор Закону №2254 розповіла «Сирітству - ні!» більш детально про нововведення.

-    Зінаїдо Петрівно, розкажіть, чим новий Закон відрізняється від попередніх про захист дітей?

Частина закону узагальнює досвід, набутий з нашими партнерами під час пілотних проектів, а частина статей відповідає на потреби і виклики, які виникли у зв’язку з проведенням АТО. Це заборона участі дітей у збройних конфліктах, визначення порядку захисту дітей, які потерпіли від військового конфлікту на Сході країни.

Коли писався базовий закон «Про охорону дитинства» - він був досить мирний і відповідав на ті потреби, які були на той час.

У нас не було прописано, якщо виникають якісь воєнні дії – хто за що несе відповідальність – хто вивозить дітей, хто дбає про дітей, які лишаються в зоні воєнного конфлікту, про тих дітей, якими сьогодні опікується держава (діти-сироти) – вони мають бути в першу чергу вивезені на мирну територію.

-    А що ми можемо зробити для дітей, які залишилися в зоні воєнного конфлікту?

Скоріш за все це зміни на майбутнє, якщо виникатимуть такі ситуації. Звичайно, краще, щоб вони ніколи не відбувалися. Коли почалися воєнні дії, у місцевої влади була певна розгубленість саме через брак законів.

Новий документ вносить зміни до низки Законів «Про Охорону дитинства», «Про органи місцевого самоврядування», «Про державні адміністрації», «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»... Якщо говорити про те, хто несе відповідальність за дитину, яка переміщена з зони АТО, це буде та територія, де зараз мешкає дитина.

Далі – це виплати на дитину, яка переміщена без супроводу батьків або опікунів. Такі діти не отримували виплати, які передбачені для внутрішньо переміщених осіб. Тепер описується порядок дій для органів опіки та піклування, щоб захистити цих дітей.

-    Були такі дискусії: сім’я чи представники МНС разом зі службами у справах дітей приймають рішення щодо евакуації дитини?

Якщо сім’я виховує дитину-сироту, то влада має забезпечити переїзд цієї сім’ї разом з дитиною. Коли прийомні батьки проти, тоді перевозять тільки дитину.

Що стосується біологічних сімей, звісно, батьки мають самі вирішувати – лишатися чи ні, але держава має надати можливість евакуації.

-    Тобто, рішення сім’ї - важливіші?

Звичайно, новий закон пронизаний ідеєю: щоб допомогти дитині, спочатку ти повинен допомогти її сім’ї подолати складні життєві обставини.

Раніше в законі говорилося, що «держава забезпечує реалізацію прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист і всебічний розвиток»…, то питання виховання в сімейному середовищі не було. Тепер в Законі «Про охорону дитинства» додано «та на виховання в сімейному середовищі».

Додалася стаття «Захист прав та інтересів дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах». Ця стаття прописує весь алгоритм дій, які мають здійснювати працівники соціальної сфери для усунення цих причин, надання дитині і її батькам комплексу необхідних послуг.

Раніше був такий принцип, якщо дитина в складних життєвих обставинах, то ми її вилучаємо, тепер потрібно надати допомогу її батькам.

На наш погляд, це дійсно перемога, адже на сьогодні дитина може отримати суттєву допомогу від держави лише, коли набуває статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Це і матеріальна допомога, і пільги при вступі у навчанні і право виховуватися в іншій сім’ї…

А поряд є дитина, яка проживає в сім’ї, але про неї давно ніхто не дбає. Можливо з нею жорстокого поводяться, вона потерпає від насилля…. Але вона отримує на багато меншу допомогу, ніж дитина-сирота.

Оскільки ці соціальні виплати ідуть з державного бюджету, то інколи органам місцевого самоврядування легше надати дитині статус сироти, ніж працювати з її батьками, щоб допомогти їм стати на ноги.

Тоді діти потрапляють в притулки, центри соціально-психологічної реабілітації або в інтернати. Як правило, перебування в цих закладах нічого хорошого дитині не дає і в цей час особливо ніхто не працює із сім’єю.

Можливо б, це були фахівці соціальної роботи, але вони у нас були скорочені.

-    Чи вистачить фахівців, щоб запроваджувати нові послуги? І патронатна сім’я – що це за послуга?

На сьогоднішній день таких фахівців у нас не вистачає. Але в цьому напрямку вже ведеться активна робота спільно з Міністерством соціальної політики та Міністерством фінансів – пишуться підзаконні акти.

Патронатний вихователь – це спеціально підготовлений працівник, який здійснює догляд, виховання дітей, тимчасово влаштованих у його сім’ю, та несе відповідальність за їх життя та стан здоров’я під час перебування.

Ніхто не говорить, що патронатна сім’я – обов’язковий вихід із ситуації, коли наприклад, батько б’є дитину. Якщо є сім’я родичів, то їм надаватиметься перевага. Патронат – це короткотермінова допомога на період вирішення якоїсь проблеми.

Оптимально патронат має тривати 3 місяці. Затягування цього процесу нічого хорошого не дає. В окремих випадках, коли є певні обставини, можна подовжити ще на три місяці, але не більше. Якщо підтримка дитини вимагає більшого часу, то це не патронат, а прийомна сім’я чи дитячий будинок сімейного типу.

Але бувають різні ситуації. Є багато гарних батьків, наприклад вимушені переселенці. І на певному етапі їм ні з ким було залишити свою дитину після переїзду.

Ми маємо знайти охочих людей до виховання дітей, це не може бути в жодному разі по вказівці. Це мають бути люди з успішним досвідом виховання власних дітей. Бо вони будуть  авторитетом для інших батьків.

Плюс – запроваджується реформа децентралізації. Якщо раніше у органів місцевого самоврядування не було функції розвитку послуг для сімей з дітьми, то в даному випадку прописується, що це відповідальність місцевої влади. І це правильно, бо якщо вони не працюватимуть на профілактику, то таких людей у них буде багато.

Патронатна сім’я – це дешевше для місцевого бюджету, ніж утримувати інтернат.

-    Що буде з дітьми, які зараз виховуються в інтернатах?

Про інтернати думати не на часі. Ми говоримо лише про попередження соціального сирітства, щоб нові діти не потрапляли в ці заклади. Поки дитина перебуватиме в патронатній сім’ї, паралельно з її батьками має працювати соціальний працівник.

І зараз Кабінет Міністрів  готує Закон «Про соціальні послуги». Він проходить узгодження в комітетах і буде поданий на перше читання до Верховної Ради. Якщо його приймуть, то це певні гарантії, що ці послуги мають з’явитися.

-    Чи обговорювали Ви ідею патронату з фахівцями в регіонах?

Так, ми вже проводили навчання начальників соціальних служб. Минулого тижня я їздила в Одеську область. На запрошення відгукнулися 48 фахівців служб у справах дітей.

Ми поділилися з ними ідеєю, не закликаючи до жодних дій. Тут спішити не потрібно, це тільки нашкодить.

-    Чи були питання про фінансування цієї послуги? Який механізм запровадження патронату на місцях?

В кінцевому положенні Законопроекту 2254 йдеться про те, що держава має на три роки запровадити ці послуги як експеримент і профінансувати шляхом виділенням субвенції на розвиток такої послуги. А потім це буде переведено на місцевий бюджет.

Тобто в перший рік будуть визначені території, які увійдуть в експеримент на три роки, на другий рік, напевно увійдуть в експеримент всі області. Хто увійде, той буде профінансований за рахунок держави на цей період.

-    Розкажіть про приклади перебування дітей в патронатних сім’ях.

По-перше, мабуть усі знають історію Віталіка, якого знайшли поліцейські у Києві десь три місяці тому. Малюк не потрапив до дитячого будинку, пробув три місяці у патронатній сім’ї, а зараз його усиновила сім’я з Дніпропетровської області.

Є багато більш складних історій. Наприклад, в патронатну сім’ю ми влаштували вагітну дівчину. Перебування її в інтернаті було неможливим. По суті сім’я прийняла дві дитини – одну шістнадцятилітню, а другу – немовля. Патронатні батьки подбали про те, щоб дівчина благополучно виносила й народила дитину. Зараз ми робимо ремонт в квартирі, що залишилася їй від матері.

СИРІТСТВУ - НІ!