Щастя, яке назавжди з вами. Історія усиновлення Толі і Саші

«В нас весь садочок закоханий!», - розповідає мама Тетяна про синочків Толика і Сашка. Їх історію ми розповідали майже два роки тому. Прийшов час дізнатися, що змінилось у родині за цей період, як себе почувають діти та батьки.

Нагадаємо, що Саша і Толик дев’ять місяців мешкали в окремих закладах. Коли дітей розлучили, старшому Толику тільки виповнилось три рочки, а молодшому Сашку – один. Завдяки батькам, Тетяні й Олександру, діти зустрілись знов, але в силу свого маленького віку братики не пам’ятали один одного. Зараз хлопчики – не розлий вода. І в садочок, і в гості, і на прогулянку – разом їм завжди комфортно і весело. З цього року Толя почав готуватися до школи. З мамою ходять по суботам на додаткові заняття. А Сашко, хоч і малий, «погрожує» теж піти з братом до школи. Обоє намагаються бути у курсі всіх сімейних подій, а мама і тато для них - беззаперечні авторитети.
 

До нового дому, де тебе люблять, звикаєш швидко

Сім’я пишається тим, що Толик із замкнутого хлопчика перетворився на гомінку і компанійську дитину. У закладі він постійно мовчав і тільки вдома почав дуже добре розмовляти. Не тому, що з дитиною, ніхто не займався, сама ситуація і життя до дитбудинку для дитини були шоковими. Цей страх Толя скоро подолав вдома.

«Адаптація пройшла майже непомітно. Десь перші два тижні діти боялися спати самі у кімнаті, бігли то по одному, то одразу обидва до нас. А тепер не допросимось, щоб хоч трошечки поряд полежали. Геть самостійні стали, – ділиться Тетяна. – Їх і родичі забирають у гості – без проблем залишаються ночувати. Ще ми пишаємось, що Толик дуже добре навчився розмовляти. Спочатку переживали, звернулись до логопеда. Лікарка показала нам кілька вправ і ми не лінувалися займатися. Скоро фахівець сказала, що я вимагаю від Толі, більше, ніж вона і дозволила займатися вдома».

А от Саші пощастило трохи більше, тому що менший і майже нічого не пам’ятає з минулого. Толик іноді розповідає про свого друга з дитбудинку. Всією родиною вони їздили на день Святого Миколая відвідувати хлопчика. Зрозуміло, що від дітей батьки не приховують історію їх появи.
 

Не хочете зайвих запитань, розкажіть все як є

«Якось ми відпочивали на морі, – згадує Тетяна. – Толя побачив на животі в мене шрам і запитав, що то таке. Я сказала, що лікарі шукали в моєму животику тебе і Сашу, але не знайшли, тому що на небі хтось переплутав і поклав вас іншій мамі в животик. Коли вона зрозуміла, що ви не її, віднесла вас у лікарню, а ми з татом вирушили на пошуки. Шукали вас, шукали, поки не знайшли. І тут Толик почав плакати. Я його пригорнула, заспокоїла: не плач, все ж зараз в порядку, ми разом і все буде добре.»

Радячись з Олександром про дотримання таємниці усиновлення, Тетяна наполягла, що вони навпаки мають вголос заявити, тоді ні в кого не виникне зайвих запитань і усиновлення сприйметься як нормальне явище. Так, врешті, і сталося. Родичі і друзі позитивно сприйняли цю новину і дітей обдаровують подарунками. Все таки жіноча інтуїція існуєJ

«Всі сприйняли наше рішення без подиву, без повчань. І ми вдячні за це, бо нікого не попереджували, а поставили перед фактом, коли вже діти були вдома: «Хто не з нами, той проти нас». Але всі нас підтримали, навіть казали, що ми – герої. Ніякі ми не герої. Це наші діти – герої. Це вони, незважаючи на всі труднощі, що їм довелося зазнати у ранньому дитинстві, радіють життю і роблять щасливими нас», - розповідає Таня.


Батьки просять у дітей часу на підготовку

Після двох місяців домашньої адаптації і закінчення безкоштовної відпустки батьків, потрібно було віддавати малюків до садочка. Тетяна заздалегідь звернулась до керівництва закладу, коли ще тільки оформлювала документи на синів. В молодшій групі були місця, а у старшій – не вистачало ліжечка. Згодились на тому, що з дому принесли своє ліжечко, яке завбачливо подарували бабуся з дідусем.

«Перший день я ходила навколо садочка кілька годин. Але діти поплакали хвилин 10, і заспокоїлись. Вихователі кажуть мені: «Ідіть додому, все буде добре.» Та все ж я переживала, як там мої діти. За пару днів мої побоювання зникли: Саша і Толя зрозуміли, що всіх дітей із закладу забирають батьки. Зараз весь садочок в нас закоханий, нікого не бентежить, що дітей ми усиновили. Вони ж такі як і всі інші діти. Іноді інші мамочки забувають про те що мої діти усиновлені, і розмовляючи питають: «А у твого коли перший зубчик виліз?» Я всміхаюсь та кажу, що мої діти зубатими народилися. Мамочки ніяковіють і кажуть, що діти на нас такі схожі, тож вони постійно забувають, що ми їх усиновили».

Батьки всюди із собою беруть синочків, вони дружні і з радістю спілкуються з усіма знайомими та знаходять нових друзів. Толя любить захищати молодшого брата, а Сашко любить піклуватись про молодших просить маму з татом про сестричку.

Тетяна й Олександр не відмовляють, просто просять часу на підготовку, бо усиновлення – то дійсно щастя.

«Хотілось би сказати майбутнім батькам, а саме тим хто тільки розмірковує про усиновлення, - звертається Тетяна, - В житті нас оточує багато проблем фінансових, моральних, різних але скажу вам з власного досвіду – одні проблеми відходять а інші з’являються, бо все в житті змінюється, але діти то величезне щастя, яке з вами назавжди»!