Щасливі, бо неспокійні. Історія усиновлення Мар’яночки

Невеличке селище на Херсоншині. Мешканців тут небагато, мабуть і пів тисячі не збереться. Люди один одного знають і секрети втримати тут складно. Тож вирішивши усиновити дитину, Раїса і Олександр погодились не зберігати таємницю усиновлення.

Вже пів року у них зростає чудова донечка Мар’яночка. Батьки дуже щасливі. І це не перша їх дитина. Вони виховують трирічного Олександра, а старша донька Олена вже навчається в університеті. Мар’янку ж вони удочерили.

Щоб хто не казав, а Мар’яночка – бажана і очікувана донечка. З її появою в домі стало більш затишно і тепло. Нехай декому й не зрозуміло, що є батьки, які народили дітей, і хочуть усиновити, щоб любити та виховувати маля як своє рідне. Раїсі й Олександру довелось чути як добрі щирі відгуки, так і відверте нерозуміння про свій вчинок.

Вони очікували, що серед людей існує різне ставлення до дітей, які виховуються в інтернатних закладах. Та логічно, що фахівці з усиновлення мають допомагати тим, хто до них звертається. На жаль, є винятки з правил. При першій же зустрічі у службі Раїса і Олександр зіткнулися з відвертим непорозумінням щодо свого рішення.

«Уявіть: перша зустріч зі службою, і нас відмовляють від усиновлення! Нас не зрозуміли: «Навіщо вам цей клопіт? У вас вже є діти»! Але ми не заспокоїлись, бо хотіли бути щасливими учотирьох!», – розповідає Раїса.

І як в такій ситуації поводити себе батькам? Зберігати спокій. Розпач і паніка тут лише нашкодять. А от наполегливість і терпіння зайвими не будуть. Емоції емоціями, а по суті Раїса і Олександр мали всі законні права на усиновлення дитини. А головне – вони дуже цього хотіли.

«Ми зібрали всі необхідні документи і прийшли до служби. На цей раз нас прийняли привітно, напевне, зрозуміли, що ми не заспокоїмося», – сміється Раїса. – Можливо, у службі так визначали моральну готовність батьків до усиновлення».

В будь-якому разі Раїса і Олександр опускати рук не збирались, бо це були тимчасові незручності, а дитина врешті решт залишиться з ними. Вони вірили у це і діяли.

Шукати донечку довелось в іншій області. На той момент у рідному районі маленьких дівчаток на усиновлення не було, а якщо і були, то їх скоро мали забирати інші батьки.

На порталі «Сирітству – ні!» побачили світлину чотирирічної дівчинки. Подзвонили за номером, вказаним в анкеті, домовились приїхати. Служба і заклад, в якому мешкала дитина, знаходились в Одеській області. Нове знайомство з фахівцями справило гарне враження на Раїсу і Олександра. Лише одна прикрість – хтось щось наплутав і виявилось, що до дівчинки на днях приходили інші кандидати. А коли ще не минуло 10 днів, то давати направлення на наступну зустріч не можна.

Подружжю не хотілося повертатись додому без жодного результату. Несміливо запитали, можливо, ще є анкети дітей. Є! І не одна! Але Олександр попросив більше однієї не показувати.

«Зупинимось на першій анкеті. Мар’яна, так Мар’яна! Всім дітям потрібна родина, –сказав Олександр. – Поїхали знайомитися!»

У дитячому будинку нянечки попередили батьків, що Мар’яна серйозна, не усміхнена дівчинка, тому сподобатись їй і спілкуватися з нею буде складно.

«Коли нам винесли Мар’яночку, вона прямо потягнулась до нас і сміється так, аж підскакує у нянечки на руках! «Нічого собі серйозна!», – думаю я», – ділиться Раїса.

У закладі головний лікар попередив батьків, що дитина має слабке здоров’я і багато діагнозів.

«Нам одразу повідомили, що у дівчинки є діагноз, пов'язаний з неврологією, що доведеться робити операцію на животику. Також потрібно було виправити піднебіння у ротику. Ми погодились, бо Мар’яночка нам сподобалась і вже скоріше хотілося забрати  її додому. Нашу радість не передати, коли лікар, який безпосередньо спостерігав нашу донечку, видав нам виписку (медичну – ред.) без усіляких хвороб! Я спантеличено питаю: а де діагнози? А лікар каже: «Ось – щеплення, етапи розвитку, а про діагнози не знаю».

Для впевненості, що все в порядку, батьки повезли Мар’яну до обласної лікарні в Херсоні. Лікар підтвердив, що у ротовій порожнині є деформація, та в цілому результати обстеження були позитивними.

Вдома ж братик Сашко вже не міг дочекатися на сестричку. Навіть, коли ще імені не знав, чомусь почав називати її Марійкою! Так і досі «Мар’янка» не вимовляє, а Марійка.

За час, що дівчинка вдома, вона навчилась ходити, вимовляти склади, опанувала різні ігри і з задоволенням грається з дідусем та бабусею.

«Ми купили для дітей різні іграшки. Саші – машинки, паровозики, а Мар’яні – лялечок гарненьких. Але донечка постійно любить гратися спільними іграшками разом з братом. Все за ним повторює. У них різниця – 2,5 роки. Тож Мар’янка тягнеться за старшим братом і я впевнена це їй допоможе наздогнати своїх одноліток. Та вона і так у нас розумничка!», – розповідає Раїса.

Батьки часто залишають і Сашу, і Мар’яну на бабусю з дідусем. Вся родина радо прийняла донечку і навіть не уявляє, як без неї раніше жили.

Обертаючись назад, Раїса з Олександром згадують, як вони приймали рішення про усиновлення:

«Спочатку думали: нехай син підросте, але одночасно внутрішній голос підказував, що нас вже десь чекає дитина. Тому й не заспокоїлись, не відклали усиновлення на потім. І правильно зробили! Я щаслива, що у Сашка є така чудова маленька сестричка! Він аж подорослішав, став більш самостійним. Малі особливо чекають вихідних, коли приїжджає Оленка. Вона грається з ними і балує усілякими подарунками. Олена дуже давно мріяла і просила мене про сестричку, а я обіцянки завжди виконую».
 

Sirotstvy.net