Ризикувати можна, здаватися – ні

На початку минулого літа сотні дітей з інтернатних закладів на Донбасі вивозили у безпечні місця. Саме в цей момент дітям як ніколи потрібні були захист та підтримка сім’ї. Ми знайшли діток, яким пощастило знайти маму і тата під час евакуації.

Не було б щастя, та нещастя помогло

Валя завжди перевірить, чи приготував Максим уроки, чи вдягнув теплу сорочку, а якщо її чимось пригостять смачненьким, завжди поділиться з братом. Валя старша за Максима всього на 4 роки, та сестричка, мов мама, піклується про нього. Змалечку діти зростали в Мар’їнській школі-інтернаті, що на Донеччині. Цілих три роки діти, позбавлені батьківського піклування, жили без мами і тата.

У липні минулого року Валюшу й Максима зачепила ще одна трагедія. Як і сотні інших ні в чому не винних дітей, вони стали заручниками військового конфлікту на Донбасі. Мар’їнська школа-інтернат, де виховувалися наші маленькі герої, опинилася у гущі подій. Дітей із закладів, на щастя, встигли вивезти на безпечну територію – до Святогірська. Малечу розмістили в центрі реабілітації «Смарагдове містечко». Одразу про вимушених новоприбульців заговорили посадовці, волонтери, журналісти. Дітей нарешті побачили, заговорили про їх проблеми, і хто як міг, старався допомогти. Та краще, ніж сім’я, для дітей-сиріт годі щось вигадувати.

А в цей час прийомні батьки Тетяна й Андрій Голубеви шукали діток, щоб подарувати їм свою любов та піклування. Містечко Костянтинівка, де вони мешкали, знаходиться всього в 20 кілометрах від зони військового конфлікту. Створити дитячий будинок сімейного типу подружжя планувало ще задовго до військових дій на Донбасі. Та шанс з’явився лише в цей складний час. Попри все, відмовлятися від своїх планів родина не збиралася. Тим більше зараз діти-сироти, як ніколи, потребували сімейного захисту.

- Звісно, військові дії тривожили, переживали ми як і всі люди. Але з іншого боку: якщо ми мали можливість подарувати дітям сім’ю, то чому цього не робити?! В будь-якому разі, дітям краще в сім’ї, ніж у закладі, - каже Андрій, - і на свій страх і ризик продовжували розпочате.

Прийомну сім’ю Таня й Андрій зареєстрували ще у 2008 році і виховували чотирьох дівчаток. Женю і Катю подружжя народило, а Карину й Марину виховувало як рідних. З часом Таня й Андрій відчули, що можуть взяти у свою сім’ю ще кількох діток. Тільки тоді їх родина звалася б дитячий будинок сімейного типу. Ідею створення ДБСТ у Костянтинівському районі підтримав тодішній голова райдержадміністрації. Разом із сільським головою, на території якого був великий двохповерховий будинок, вони залучали спонсорів, щоб придбати житло. Назбирати потрібну суму змогли тільки в січні 2014 року. Потім Андрій збирав кошти на ремонт приміщення. І знову допомогли спонсори. Також чималу суму виділила сільська рада зі свого бюджету. Самі ж ремонтні роботи подружжя робило власноруч.

Коли в будинку все було готове до приїзду дітей, батьки почали власне пошуки діток. Кудись додзвонитися аби отримати бодай якусь інформацію було надзвичайно складно. Військові дії зупинили роботу багатьох райдержадміністрацій. Не працювали, відповідно, і Служби у справах дітей. В першу чергу Андрій звертався до фахівців Костянтинівської служби, а вони вже обдзвонювали колег і так по колу вийшли на «Смарагдове містечко».

Так Андрій та Тетяна отримали дозвіл на зустріч із Валею та Максом. Здавалося б, що там складного: приїхали, познайомилися, забрали у сім’ю? Але не все так просто. Виявилося, діти відмовляються жити з батьками.

Андрій: «Ми ще й не встигли як слід познайомитися, а Валя вже категорично відмовилася їхати до нас. А Максим, йому 5 років, звісно, поводився так, як казала йому сестра. Ми відчували, що хтось таки дівчинку залякав страшилками про прийомні сім’ї». 

Правда скоро виявилася, бо на щастя, діти не такі вмільці обманювати. Того дня подружжя зустріло й інших дітей. Малі попросилися, щоб їх забрали у сім’ю. Але потрібно бути чесним з собою і з дітьми: одразу їм би ніхто не віддав би цих дітей. Направлення немає, та й документи не підготовлені. Батьки вирішили приїхати ще раз, адже дозвіл на спілкування був дійсним.

- І коли ми приїхали вдруге, - не приховує радості за доньку Андрій, - Валя мовчки написала, що хоче поїхати з нами! Вона в нас дуже відважна, не боїться сама приймати рішення.

Але і на цьому перешкоди не скінчилися. Оригінали документів дітей залишилися в Мар’їнці. Керівництво «Смарагдового містечка» обіцяло вивезти згодом всі папери, але ж діти чекають, що їх заберуть тут і зараз… Тому батьки щосили переконували, що заберуть дітей з копіями документів. Власне їх це цілком влаштовувало. На тому і погодилися, а керівництво інтернату таки дотрималося своєї обіцянки – оригінали документів невдовзі привезли.

Андрій: - Ми переїхали до нової оселі торік у жовтні. Враховуючи всі події, була надія на те, що роботящим людям легше вижити в селі, ніж у місті. З дітками нам пощастило. Нас не займало, хто вони і звідки, це не мало значення. Валя просто розумничка, старається, намагається вчитися. І Максим – гарний хлопчик. Звичайно, інтернат накладає свій відбиток, тому так важливо якнайшвидше влаштувати дітей у сім’ю.


Якщо маленьку людину не взяв у сім’ю, розумієш, чим це закінчиться
 

Валя, Максим, Тома, Аліна, Андрій, Марина, Катя. Карина, Женя та батьки за кадром

Минуло ще три місяці. Батьки знов взялися за пошуки діток - умови тепер дозволяли.

А в лютому вже цього року в сім’ю прийшла Тамарочка. Дівчинку представили батькам як «складну дитину». Та дитина як дитина, тільки зі складною долею. Одинока прийомна мама не справилася з вихованням дівчинки й повернула її назад до інтернату. Дізнавшись про це, Таня й Андрій одразу погодилися прийняти дитину.

Андрій: - Ми розуміємо всі виклики і ризики, і готові до різних «сюрпризів». Діти які тільки приходять у родину, потребують більшої уваги, а інші відповідно ревнують. Тому потрібно тримати такий баланс, домовлятися, пояснювати, розуміти, вислуховувати…

Саме зараз такий адаптаційний період в родині переживають ще двоє діток – Аліна (7 років) й Андрій (9 років). Братик і сестричка прийшли у сім’ю ось у квітні. Діти мають старшу 23-річну сестру. Звісно, що в такому віці дівчина має будувати власне життя, а Таня з Андрієм поки попіклуються за молодшими.

Як бачимо, так співпало, що в багатодітній сім’ї лише два сина. На що татко Андрій тільки посміхається: «В принципі, нормально! З дівчатами справляємося».

Що таке перша сварка, і перше примирення знають старші доньки Карина і Женя. Саме їхня підтримка створює таку дружну атмосферу в сім’ї. Зараз дівчатам по 16 років, а дружать вони з самого дитинства, коли ще Карина жила з рідною мамою. У 2008 році дівчинка потрапила до лікарні і в цей час не стало її мами. Раптово з’явився якийсь «адвокат», забрав документи на квартиру і спробував забрати Карину з лікарні, але лікарі не віддали дитину і викликали службу у справах дітей.

Андрій: - Оскільки ми були сусідами з Каріниною мамою, Служба передала нам дитину на тимчасове проживання. За деякий час ми домоглися повернення документів на квартиру, яка по праву належить Карині. Страшно уявити як наживаються на дітях-сиротах. І це тільки один випадок, про який ми дізналися…

А нас тоді направили на курси прийомний батьків до Донецького центру соціальних служб. Після курсів ми утворили прийомну сім’ю. У 2010 році у нас народилася Катерина. Коли вона трохи підросла, ми зрозуміли, що маємо бажання і досвід допомогти ще дітям. Так за два роки у нас з’явилася Маринка. Зараз їй 9 років, чудова домашня дівчинка. І ми з дружиною переконані, що чим раніше дитина мешкатиме в сім’ї, тим для неї краще. Якщо маленьку людину не взяв, розумієш, чим це закінчиться…

Тисячі випускників інтернатних закладів не здібні до самостійності, не мають ні рідних, не близьких, не вміють будувати свою сім’ю.

Завдяки Карині, ми побачили, що можемо дати дітям своє тепло і піклування.

Батьки переконані, що у кожної дитини має бути мама і тато. Звичайно, без проблем не буває, але вони більше стосуються якихось бюрократичних та фінансових питань, а не виховання. Діти беруть з батьків приклад, а вони - з дітей, бо тільки діти можуть щиро радіти і бути щасливими просто тому що в них є мама і тато.

Sirotstvy.net