Принцес обирають наосліп. Як батьки удочерили донечку лише по анкеті.

«Будьте впевнені, дитина виросте такою, якою ви її виховуєте і любите», - золоті слова мами Ірини, яка удочерила свою донечку.

Їхній з чоловіком Романом досвід усиновлення вражає тим, що дитину вони обирали наосліп. Згоду про усиновлення підписували, навіть без зустрічі з майбутню донечкою. Дивно? А хіба ми знаємо, якою буде наша народжена дитина, чи якою вона стане за кілька років. Та не цим – не зовнішністю і не вдачею дитя переймались батьки. Подружжя вирішило стати усиновителями, тобто прийняти у свою сім’ю дитину, якій потрібні мама і тато. А батьки необхідні всім дітям у сиротинцях.

На розповідь Ірини ми чекали давно. Тим більше вона частий гість нашого форуму і залюбки ділиться доречними порадами з відвідувачами порталу. Впевнені, її відвертий лист стане в нагоді майбутнім батькам.

«Я завжди знала, що колись візьму дитину з інтернату у свою сім’ю, подарую щасливе дитинство маленькому чуду. Я відчувала, що здатна любити, плекати, ростити, оберігати не тільки народжене, а й прийомне дитя. Ні страх спадковості, ні фізичне здоров'я дитини мене не турбувало. Ні те, що я біологічно можу ще народити дитину.

Маючи вже сім'ю, десятирічного сина, я зрозуміла – настав час для усиновлення. Поговорила з чоловіком, який, на мій подив, дуже спокійно сприйняв мою пропозицію. Разом ми пішли до районної служби у справах дітей. Ми розуміли, що у більшості дітей в інтернатних установах є родичі, але ж нормальні люди не залишать своїх дітей у сиротинцях. Тому одразу налаштовували себе не перебирати анкетами.

Зібрали ми документи швидко. Стали на облік і тут з'ясувалося, що діток в нашому районі немає.

Нам запропонували звернутися в департамент сім’ї та дітей. Хлопчик у нас вже є, хотілося ще донечку (не старше нашого синочка, так нам пояснили психологи, що син має залишитися первістком). Поки їхали, домовилися з чоловіком, що дивитися дітей не будемо, візьмемо першого або першу, кого покажуть. Це ж не апельсини вибирати. І як взагалі це робиться? Не по зовнішності – ні, (мені і мого сина коли принесли зморщеного, червоного, лисого, я подумала, що «гуманоїд» якийсь вийшов). Благо, нам заздалегідь підібрали для перегляду анкети дівчинки і хлопчика.

Спочатку нам показали на відео дівчинку 9 місяців: косооку, з великими вушками, що стирчать, тремтячою головою, лисеньку, з гепатитом С і ще купою діагнозів на додачу (навіть не дочитала до кінця). Були не в захваті, звичайно, але вперто вирішили – наша! Підписали заяву ще не бачачи дитини, тим самим неабияк здивувавши співробітників опіки.

Суд, тяганина, нарешті забрали додому маленького наляканого зайчика, який навіть з рук не злазив. І тут почало відбуватися щось неймовірне – наша донечка виявилася кумедною, веселою, грайливою дівчинкою. З кожним місяцем діагнози проходили самі собою: відкрите овальне вікно закрилося, конкретно косі очі почали рівнятися, почало волосся рости, гепатит С виявився лише материнськими антитілами, і т.д.

Братик душі не чує у сестричці, а вона в ньому. Чоловік каже що донька працює «татковою радістю». Ось так ми знайшли наше маленьке сонечко Настуню! Дитина розцвітає на очах. Ось що означає сім'я і любов у родині до маленького чуда.

Зараз нам 1 рік і 3 місяці. Ми ходимо, говоримо, «по-дитячому» правда, і приносимо багато щастя своїм батькам. З кожним місяцем донька стає схожа на чоловіка, і свої риси я в ній теж бачу. Тепер ми принцеси! З приводу адаптації дитини в сім'ї або сім'ї до дитини нічого сказати не можу, нас це оминуло. Для нас Настуня найрідніша і в неї будуть наші гени – тієї сім'ї яка її виховала і вклала в неї свою душу!

Це маля своїм співом, сміхом осяяло наш будинок. Це маленьке диво, яке виросте хорошою людиною. Не можу сказати що крім чоловіка мене хтось підтримував в сім'ї у прийнятті цього рішення, але я рада що все так вийшло! А «совдепівські» страхи вважаю пережитками минулого, де розумні освічені люди їх і залишили. Кожна дитина заслуговує на родину, дім і любов. Велике спасибі і низький уклін всім, хто допомагає діткам знайти родину, любов, турботу. У сім'ї навіть хвороби переносити не так страшно. І будьте впевнені, дитина виросте такою, якою ви її виховуєте і любите!»