«Проблеми дітей, які живуть без мами і тата, важливіші за всі інші на світі», - мама усиновленої дитини

«Просто я зрозуміла, що проблеми дітей, які живуть без мами і тата, важливіші за всі інші на світі. Але водночас ці діти сильні. Сильні духом, тому що не дивлячись ні на що: на самотність, на жорстокість долі, ці діти здатні робити нас, дорослих, щасливими», - так написала нам Ольга – мама, яка удочерила шестирічну Катю. Разом вони всього кілька тижнів, але Ольга вже впевнена у щасливому майбутньому своєї родини.

«Поспішаємо поділитися нашим щастям: у нас тепер є донечка Катюша! Познайомилися ми з Катею кілька місяців тому. А два тижні назад вона офіційно стала нашою!

Бачили б ви як ніжно й обережно поводиться з нею наш тато! Я дивлюсь на них і завмираю від щастя. Мені хочеться з усіма ділитися своїми почуттями! І хоча попереду в нас ще лікарні і адаптація, я впевнена: все буде добре. Ми все здолаємо, я відчуваю в собі сили і впевненість. Такого в мене не було, навіть коли народився Сергій. Він у нас пізня дитина. Ми довго не могли народити, та майже за 10 років нашого подружнього життя Бог подарував нам дитину.

Пологи були дуже складними. Сергій народився недоношеним і слабеньким. Я була вже звикла до лікарняних палат і Сергій звик. Але так не повинно бути. Тому ми боролися за життя і здоров’я нашого сина. Зараз Сергію 6 років, але я не залишала мрію про дівчинку. Я вирішила не ризикувати у свої 40 років і не народжувати знов. Здоров’я майбутньої дитини і моє власне було під загрозою.

Про усиновлення ми ніколи не думали. Але як кажуть «припекло». Ми почали розглядати всі варіанти появи дитини. Вирішили, що усиновлення – найбільш правильне рішення. Навіщо витрачати гроші на медицину, якщо є діти, які чекають на батьків?! Я почала шукати в інтернеті будь-яку інформацію. Спочатку це були просто форуми, потім сайт «Sirotstvy.net». Дякую усім спеціалістам, що допомагали мені дізнатись багато нового і корисного. Ось так вік живи, вік учись.

Чоловіка свого я не бачила таким щасливим вже давно! А Сергій мене трохи здивував, наче ніколи іграшок не бачив і не грався з дітьми. Коли ми прийшли у дитячий будинок, він сказав: «Мамо, а давай залишимося тут жити! Тут стільки іграшок і дітей!» Я й сама була вражена, скільки всього мають діти, які мешкають у дитячому будинку. Але іграшки з часом набридають, а мами немає поряд. Це я пояснювала Сергію, але він і досі мені каже: «Коли ми знов поїдемо до дитячого будинку?»

Можливо й поїдемо. Вдома міста вистачить і трьом діткам. Тільки нехай Катя ще звикне, зрозуміє, що ми її рідні люблячі батьки. А я ще хочу дитину, можливо років 9-10. Ми зовсім по-іншому дивимося на усиновлення, ми тепер думаємо не про себе, а про дітей, яким потрібні. І як багато в кожного з нас можливостей допомогти цим дітям знайти своїх батьків. Тільки не думайте, що я на все дивлюсь крізь рожеві окуляри. Просто я зрозуміла, що проблеми дітей, які живуть без мами і тата, важливіші за всі інші на світі. Але водночас ці діти сильні. Сильні духом, тому що не дивлячись на всі свої муки самотності, діти здатні робити нас, дорослих, щасливими.

Ми вже прощаємося з ейфорією і вступаємо в побутовий період чи адаптаційний. Я знаю, що це тимчасово. В нас відбувається те саме, про що я читала у інших батьків. Катя досі не може наїстися, любить щось заховати «на потім», мов білочка. Але ще не пройшло і місяця як вона вдома. Проте Катя дуже обережно і люб’язно поводить себе із Сергієм. Навіть запасами своїми ділиться. Взагалі дуже любить про всіх піклуватися, і щоб про неї також дбали. Ми часто сидимо на кухні і я співаю їй колискові – неважливо день чи вечір. Сергій ревнує, тоді я пропоную їм по черзі сідати мені на коліна. Катя старша за Сергія на один рік і я мрію, що вони виростуть дружніми й рідними сестричкою і братиком».

Оля, Кіровоградська область.


P.S.: Ми з нетерпінням чекатимемо на продовження цієї історії. Дякуємо за листа і бажаємо, щоб всі ваші очікування, Олю, справдилися.