Олена Юрченко: «Дитина, потрапивши в сім’ю, розкривається, як квітка»

Перша прийомна дитина в родині Олени Юрченко з Кривого Рогу з’явилася дев’ять років тому. А завдяки тому, що Фонд Ріната Ахметова допоміг зробити ремонт у квартирі, вона спромоглася створити дитячий будинок сімейного типу, в якому сьогодні виховуються шестеро дітей. Це п’ять хлопчиків (16-річний Данило, 15-річний Олег, 15-річний Діма, 13-річний Іван і 11-річний Євген) та одна дівчинка — 13-річна Вероніка.

«Я прийшла за дівчинкою, але до мене на руки виліз хлопчик…»

«Так вийшло, що своїх дітей я не маю, — розповідає передісторію створення свого дитячого будинку сімейного типу Олена Юрченко. — Працюючи майстром у ЖЕКу, за обов’язком служби бувала у квартирах мешканців, зокрема й у тих, де жили неблагополучні сім’ї. Я супроводжувала працівників соціальних служб, які приходили до батьків, що погано виконували свої обов’язки з виховання дітей. Можна сказати, що в дітей у таких сім’ях не було дитинства. Працівники соціальної служби бачили, що мені шкода дітей, яких вилучають із сімей і поміщають до інтернатних установ, і вони почали заводити зі мною розмови про те, що я могла б узяти у свою сім’ю хоча б одну таку дитину. Я довго не наважувалася…»

У 2008 році в Олени помер молодший 33-річний брат, з яким вони були дуже близькі. Самій їй виповнилося 38. Тоді молода жінка зрозуміла, що настав час... Написала в службу в справах дітей заяву, що хоче взяти дитину на виховання, зібрала потрібні документи й незабаром вирушила до інтернатної установи.

«Я прийшла туди по дівчинку, але до мене на руки виліз хлопчик Дімочка, якому тоді було чотири роки, — згадує Олена Михайлівна. — Він був на диво схожий на мого покійного брата: і зовні, і ходою, і звичками. У 2015 році, коли Дімі виповнилося 12 і він став уже, можна сказати, людиною свідомою, я його всиновила».

А через два роки Олена все ж таки повернулася до дитбудинку за дівчинкою. 2010-го взяла до родини 6-річну Вероніку.

«Дівчинку батьки покинули, вона кілька місяців прожила в підвалі, доки її не помітили там люди. Потрапивши до сім’ї, вона ще пів року… не розмовляла. Звісно, мала була хворобливою та педагогічно занедбаною. Звички дітей, які вони принесли із собою зі свого минулого нелегкого життя, проходили повільно, як тяжка хвороба. Діма спочатку пірнав у сміттєві баки, як у кондитерську! Це при тому, що вдома він їв, доки не наїсться. А їдять діти, які у своїх сім’ях жили надголодь, дуже жадібно, до гикавки. Але згодом це минає, минуло й у моїх дітлахів».

Виховуючи вже двох дітей, Олена зрозуміла, що зможе дати сім’ю ще двом-трьом. На той час вона відселилася від своєї мами — придбала окрему простору квартиру. Місце ще для двох-трьох прийомних дітей уже було.

«Фонд Ріната Ахметова виділив мені 100 тисяч гривень на ремонт житла»

«У 2011 році Фонд Ріната Ахметова в рамках програми «Сирітству — ні!» запросив мене на тренінг для тих прийомних батьків і початківців-вихователів, які здатні створити дитячий будинок сімейного типу, де зростатимуть щонайменше п’ятеро дітей. До таких потенційних батьків-вихователів потрапила і я, — не без гордості каже Олена Михайлівна. — Коли після тренінгу співробітники Фонду спитали, чи можу взяти на виховання ще дітей, я відповіла, що готова, якщо допоможуть облаштувати житло. Мені потрібно було відремонтувати квартиру, обладнати її всім необхідним. І мені допомогли! Фонд Ріната Ахметова виділив мені 100 тисяч гривень на ремонт мого нового житла й купівлю всього, що необхідно для комфортного проживання дітей. І як тільки все було готове, моя сім’я стала поповнюватися та у 2013 році набула статусу дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ)».

У 2011 році Олена Юрченко взяла 10-річного Данила, 9-річного Олега та його 13 річного брата Діму.

«Діма, можна сказати, номер два вже виріс, йому 17 років, вийшов зі складу нашого ДБСТ. Освоюючи професію зварювальника в професійно-технічному училищі, він оселився у своєї старшої сестри, — розповідає Олена. — Освоює професію маляра-штукатура й Данило, якому вже 16, але він іще з нами».

У 2014 році в ДБСТ Олени Михайлівни з’явилася шестирічна Даша, але через пів року по дівчинку прийшли усиновлювачі.

«Мені, звісно, шкода було з Дашунею розлучатися, але сама я на той час для її усиновлення не дозріла. А усиновлення — найкраща форма влаштування дитини в сім’ю, — вважає Олена. — Для дітей сам факт того, що нові батьки дають їм своє прізвище, має велике значення. Пам’ятаю день, коли я всиновила Діму, якому тоді було вже 12 років, він сказав мені: «Нарешті я твій!» Хлопчик просто світився від щастя, коли почув, що в нас із ним тепер одне прізвище».

У 2015 році до ДБСТ Юрченко було прийнято 11-річного Ваню. А в травні 2017-го — 11-річного Женю.

«Дитина, потрапивши в сім’ю, розкривається, як квітка»

«Іван навчається у Військовому ліцеї імені Івана Богуна в Боярці (Київська область), — розповідає мама-вихователь. — Коли Ваня тільки-но прийшов у сім’ю, я й припустити не могла, що він обере професію військового. Ванечка заїкався. Але через пів року старанних занять із логопедом цю проблему ми подолали. Фахівець сказав, що це в дитини було на нервовому ґрунті. Взагалі, я думаю, що не лише заняття з логопедом відіграли важливу роль для Ванечки. Сама атмосфера сім’ї, де про дітей піклуються, — теж важливий чинник. Потрапивши в сім’ю, дитина розкрилася, як квітка.

Втім, інші діти в сім’ї підтягнулися, вирівнялися: Діма й Веронічка тепер навчаються в школі з поглибленим вивченням німецької мови».

«Женя, Вероніка й Діма ходять до музичної школи (клас акордеона), Діма якраз цього року закінчить музичну школу, — з гордістю зазначає Олена Юрченко. — Це моє тріо неодноразово брало участь у дитячих регіональних музичних фестивалях. Діму за виконання попурі з українських пісень нагородили планшетом! А взагалі ми всі дружно тричі брали участь у конкурсах «Мама + Я» у Дніпрі.

Розповідати про своїх дітей я можу годинами. Але все, чого нам разом удалося досягти за той час, що ми прожили під одним дахом, повірте, давалося нелегко. Адже всі діти мали серйозні проблеми зі здоров’ям. Звісно, я і по лікарях з ними набігалася, але думаю, що не тільки зусилля фахівців нам допомогли. Моя мама тримає кізочок, і їхнє цілюще молочко, яким вона напувала всіх моїх дітей, творить дива. У добрий час буде сказано: не пам’ятаю, коли вже хтось із моїх дітей хворів!»

Олена Михайлівна також наголосила, що Фонд Ріната Ахметова допоміг не лише коштами на ремонт житла. Величезною допомогою стали тренінги, організовані Фондом у рамках програми «Сирітству — ні!». «Особливо знадобилося заняття, на якому нам роз’яснювали нові положення в законодавстві щодо ДБСТ, — каже Олена Юрченко. — Буквально кожен рядок розжували! Навчили, як батьки-вихователі можуть жити відповідно до букви закону й захищати права своїх вихованців».