Новини за сім років

За роки існування порталу «Сирітству – ні!» було почуто та написано понад три сотні реальних історій із життя наших героїв.

Розповідь мами Наталії під назвою «Контакт з першого погляду» була опублікована в грудні 2009-го й стала одинадцятою. Майже 7 років минуло… Тож сподіваємося, наші користувачі з радістю читатимуть продовження історії про родину Наталії та Вадима.

Молодша Наталочка пішла до школи. Стосунки з однокласниками не завжди складаються так, як хотілося б. Річ у тім, що в дівчинки специфічна зовнішність. Іноді від однокласниць їй доводиться чути таке: «От коли ти пофарбуєш волосся в білий колір, тоді ми й будемо з тобою дружити, а поки ти чорна, ти некрасива». Звичайно, боляче таке слухати, але мама постійно наголошує, що вона найкрасивіша та найкраща. Поки молодша Наталя не дуже впевнена в собі, і треба цю впевненість у ній виховати.

Діти її дражнять і через те, що вона має певні особливості ходи. Коли на фізкультурі клас грає в командні ігри й Наталина команда програє, діти ображаються й звинувачують її, через що вона, звичайно, плаче. Мама знає: таких ситуацій не буде, якщо донька віритиме в себе. І головне завдання зараз – допомогти їй у цьому.

Молодша Наталя знає, що усиновлена. Мама з самого початку контролювала цей момент. Дитині розповідали про усиновлення у формі казок, показували фото зі Сваляви, звідки її забрали, у розмовах нагадували, що вона в них не самого народження, тому жодних проблем щодо цього не виникало. Коли мама завагітніла Соломійкою й вони разом пішли на УЗД, лікар, показавши на монітор, сказав дівчинці: «От і ти колись так у мами в животику плавала». На ці слова мала обурилася: «Ви що?! Я плавала в животику в іншої жінки». Реакцію лікаря треба було бачити!

Стосунки з 4-річною Соломійкою в Наталі складаються, як і в усіх сестер. Іноді вони сваряться, але дуже прив’язані одна до одної. І кожна зустріч навіть після розставання на півдня – як свято.

Минулого року Наталія та Вадим створили прийомну сім’ю, і півроку в них жив хлопчик Руслан. Разом зі старшою донькою вони спочатку відвідували його в дитячому будинку, потім забрали додому. А тоді в життя Руслана знову повернулася біологічна мама, уся сім’я переживала. Це відбувалося на очах у Наталочки, вона була залучена в усі події, тому, навіть якщо якісь питання у неї й залишалися, відповіді на них вона отримала. А ще в родини дуже багато друзів, у яких діти усиновлені чи прийомні, тому ця тема для них усіх абсолютно звичайна.

Руслан живе зараз зі своєю біологічною мамою. Вони спілкуються з родиною Наталі й Вадима. Але жінці дуже важко усвідомлювати, що Руслан – не її син. Нібито і її, але не її. Коли в хлопчика був процес адаптації до його нової старої сім’ї, вони дуже часто зустрічалися, спілкувалися, Наталя, як могла, їх підтримувала. Тепер жінка свідомо обмежує ці зустрічі, бо морально боляче. Та й дівчата ставлять питання, на які не завжди можна знайти відповіді. Звичайно, Наталя не відмовляється від Руслана, підказує щось, якщо просять поради, але від зменшення кількості зустрічей усім буде краще.

Наталя з чоловіком дуже хочуть знову створити прийомну сім’ю, та спеціалісти їхньої районної служби у справах дітей кажуть, що дітей для прийомних сімей нема. Брати дітей з інших регіонів у прийомну сім’ю не можна. Закон наче й не забороняє, але таке правило є. Порушити його – це свідомо піти на конфлікт. А конфлікти забирають дуже багато ресурсів. Наталія краще витратить їх на родину. Тому поки чекають. Якщо вийде створити прийомну сім’ю, будуть тільки щасливі.

«Перед тим, як наважиться взяти дитину в родину, треба дуже добре протерти окуляри, зняти рожевий наліт, – ділиться своїми думками Наталія. – Необхідно поміркувати над тим, чи вистачить ресурсів та сил, тому що це все одно важко. Усі історії, про які розповідається в Інтернеті, розказані з позитивної точки зору. Усе красиво, усе чудово. Так, були складнощі, але ми їх подолали – тепер ми щаслива сім’я. Історій про проблеми й складнощі практично нема. А складнощі є. Труднощі є. Тому треба розуміти: якщо ти береш дитину, ти її назад уже не повернеш. Треба бути впевненим не на 100% і навіть не на 200, що ти справишся. І раджу більше читати не тільки позитивних історій. Хороші історії – це, звичайно, добре, вони мотивують. Але негативні приклади витверезити повинні».

Команда «Сирітству – ні!» зичить Наталії та Вадиму, аби їхнє бажання створити прийомну сім’ю здійснилося, коли на те прийде свій час. Сил дочекатися та сил, щоб потім виростити!