Нове народження сім’ї Баранових

Лікарня. Відділення для важкохворих. Деякі пацієнти приймають лише знеболювальне. Одужання після важкої хвороби змінює погляди на життя, ставлення до себе і рідних. Так сталося у Майї.

Після виписки хотілося жити не тільки для себе, відчувати і цінувати кожну мить життя. Там у лікарні вона познайомилась з Сергійком. Хлопчик щодня відвідував свою маму Ірину. Вдень, щоб якось вижити і допомогти мамі, Сергій збирав та здавав пляшки, а вечорами сам повертався до санаторію. Туди його тимчасово влаштували вчителі. Вдома, в пустій квартирі, за десятирічним хлопчиком було нікому доглядати.

«Ми з Аркадієм, це мій чоловік, вирішили допомогти Сергію. Ми не знали є в нього рідні, чи немає. Але видно було, що це досить бідна родина. Наші друзі зібрали нам певну суму грошей і я пішла до лікарні передати їх Ірині», - згадує Майя.

Ірину вже відпустили додому. Медсестра сказала, що має прийти Сергій забрати речі. Майя дочекалася, але побоялася віддавати хлопчику гроші – все ж таки дитина. Сергій побіг додому поговорити з мамою і за кілька хвилин повернувся, сказав що вона чекає на Майю. Ірина лежала дуже слабка, практично без свідомості, але зі всіх сил трималася за життя. В неї залишався син. В них із Сергієм нікого не було, вірніше допомогти їм ніхто не хотів. Майя з Аркадієм забрали хлопчика разом із мамою до себе додому.

«Ми не могли пройти мимо. Я розуміла, що це велика відповідальність, що хвора людина потребує догляду. Але мене це не лякало. Я залишила роботу, а Аркадій мені допомагав», - розповідає Майя.

Разом вони прожили два роки. Іринин стан був досить важким, але незважаючи на невтішні прогнози лікарів, вона навіть повільно почала ходити кімнатою. Підтримка людей, їхнє добре ставлення давали сили жінці не здаватися і боротися за життя. Майя та Аркадій вчилися бути прийомними батьками і створили прийомну сім’ю.

«Скоро у службі нам запропонували взяти до себе Ірину і Дашу. Сергійку було тринадцять, дівчатка трохи старші за нього. Якби ви знали, як же син переживав! Боявся, що названих сестер ми полюбимо більше за нього», - розповідає подружжя.

З дівчатами у сім’ю прийшов руденький ясноокий Сашко. Він з тих дітей, які не хочуть у сім’ю. Бувають й такі. Принаймні вони усім так кажуть і тільки досвідченим та уважним батькам під силу прочитати в їхніх очах усю правду і тугу за батьківською турботою. 

Спочатку і дітям, і батькам прийшлось не солодко. Майя й Аркадій весь час доводили дітям, що всі вони для них однаково любимі, потрібні і найважливіші. Поступово, щоденними стараннями батьків, вони ставали однією найріднішою сім’єю.

Коли Майя забирала Сашка, вона познайомилась із Анею. Дівчинка не приховувала, що також, як і Іринка з Дашею, хотіла б жити у сім’ї. Дівчата весь час нагадували Майї про Аню і вони всі разом поїхали до інтернату вдруге. Тепер Аня живе з ними.

Під час однієї з поїздок до сиротинця Майя познайомилась з Олександром другим, як тепер у сім’ї його жартома називають. Хлопчик дивився на жінку зовсім не дитячим поглядом, сповненими болем й печаллю: «Я не повірила, що Саші 14. Він виглядав років на 6. Худенький, ростом метр тридцять. Мені одразу сказали у закладі: «Ви його не беріть…»

Майя на ці слова не зважала. Спокійно запропонувала, а якщо я візьму хлопчика на вихідні. Оформлю гостьовий режим. І тут же спитала у Олександра: «Поїдеш до мене на вихідні?». Авжеж! Вихідні переросли у літо, а літо - в назавжди. У вересні батьки віддали Сашу у сьомий клас. Неймовірно, але за три місяці він виріс ще на тридцять сантиметрів і відчутно набрав у вазі.

Майї допомагали і допомагають її старші (народжені) доньки – Наталія та Ліда. Наталін син Єгорка часто гостюэ у бабусі з дідусем. Воно й не дивно – тут стільки дітей, тому завжди весело! Але якось молодший Сергійко почав жалітися, що над ним всі жартують, що він найменший і серед дорослих почуваэ себе незручно. Тому бабуся має взяти до себе ще діток, не старших за нього!

Майя розуміла, що у великій сім’ї дуже складно всім приділяти достатньої уваги, тому не поспішала годити онуку. Але дуже скоро само собою так склалося, що Аркадій та Майя взяли на виховання ще трьох дітей. Про Віку, Сашу та Ігоря вони дізналися від працівників служби. Усі троє рідні братики і сестричка.

Якщо коротко сказати про цих дітей, то в них не було дитинства. Віка з чотирьох років вже думала як нагодувати молодших братів, у що їх одягти та на додаток, як врятувати їх від маминого й татового гнівання.

«Ігор сприймав мене як людину, яка буде його лупцювати. Тобто слова «мама і тато» для Віки з Сашею і Ігорем було явно з негативним відтінком. Точно я не уявляла, що робити з дітьми, але знала, що залишати їх після одного страшного життя – вдома в іншому – в інтернаті, неможна», – розмірковує Майя.

Із трійцею батькам запропонували забрати Оленку. Лєна – спокійна, добра дитинка, але без батьків їй не врятуватися. Дівчинка не могла розгинати коліна, тому щоденний масаж, вправи, зарядка їй необхідні як повітря. У закладі з великою кількістю дітей цього не отримаєш.

Звичайно, ці діти не були янголятами, про яких мріяв Єгорка. Ігор палив по пачці цигарок на день. Та чи хлопчик винен, що його до цього привчили і не зважали ні на його здоров’я, ні на виховання? Два місяці Майя не могла знайти до сина підхід. А потім прочитала про метод «народити заново». Коли про дитину дбаєш так, наче вона тільки-но народилася. Ігорю було 6 років. Десь на 12 день цей метод почав діяти. Ігор змінювався на очах. Якщо хлопчик починав показувати вибрики, Майя просто йшла з ним гуляти на вулицю або співала його улюблену пісню. Потім він не соромився їй дякувати, що нова мама навчила його тримати себе в руках та ще й добре співати! Сьогодні у Ігоря величезний прогрес, навчається в другому класі і щодня радує успіхами батьків.

Віка і наймолодший Сашко поступово також відходили від минулих кошмарів. Діти зрозуміли, що тут, поряд з Майєю і Аркадієм вони у безпеці, вони захищені, доглянуті і любимі.

А пів року тому у сім’ї з’явилась ще одна «складна» дитина Маша. Вона любителька блукати вулицями до пізньої ночі. Раніше дівчина звикла до думки, що вона нікому не потрібна, тому й не переймалась, що тепер за неї хтось переживає і дуже сильно.

«Машу я завжди розхвалюю – в неї гарне волосся, очі, і вона розуміє, що ми на її боці. Але сама каже, що не може швидко перелаштуватися і жити так як живе наша сім’я. у нас всі турбуються один про одного, ми довіряємо дітям, а діти - нам. Я бачу, що Маша хоче змінитися, хоче стати відповідальною, хоче подорослішати і щоб з неї молодші також брали приклад. Все це неодмінно буде. Дітей не варто підганяти, вони добре вчаться у своїх батьків і наш особистий приклад – для них має головне значення», – підсумовує Майя свою історію.

Майїн досвід непростий. Зазнавши мук від хвороб, вона знайшла в собі сили допомагати тим, хто найбільше потребує нашої уваги і участі – дітям, залишеним без батьківського піклування. Майя не втомлюється дякувати рідним за допомогу й підтримку, і знає, що їхні з Аркадієм старання не марні. Сергій та Ірина – перші прийомні діти родини Баранових – сьогоднішня гордість батьків.

Сергій навчається у провідному виші Дніпропетровська. Обрав серйозний фах – економічну кібернетику. Іринка мріє рятувати життя людей, тому вчиться на лікаря у Києві. Студенти не забувають батьківський дім, і тут вони завжди найбажаніші гості. Молодші сестрички та братики вже не дочекаються наступного їхнього приїзду!