«Ми любимо сина і прощайте стереотипи про спадковість!»

Євгенко зайшов у свій новий дім і спитав: «Ти мама?». – Мама, відповіла Катя. – А це твій тато Сергій.

Ось і вся адаптація після усиновлення. Некапризний, товариський хлопчик з’явився у подружжя Каті та Сергія.

«Коли ми знайшли Євгенка, почалось нове життя. Я наче заново народилась на світ. Ми щасливі, не зважаючи ні на що!», - розповідає Катерина про усиновлення сина.
 
Спочатку ні батьки, ні чоловік, ні донька Світлана, не розуміли Катю – навіщо їй дитина з інтернатного закладу. Але жінка не квапила рідних. Одній людини легше наважитись на усиновлення, іншій – потрібно більше часу.

Сама Катя не за один день вирішила стати мамою трохи в нетрадиційний спосіб. Побачила по телебаченню соціальний ролик про дітей, яким потрібні батьки. Побачила в рекламі адресу сайту sirotstvy.net, зайшла, подивилась, почитала, почала спілкуватись на форумі з усиновителями. І чоловіку показувала ролики, фільми, статті про дітей, яким потрібні мама і тато. Незабаром Сергій сам сказав дружині, що хоче стати батьком для дитя із закладу.

Потім – наступний етап підготовки. Мама Каті, не знаючи нічого про дітей, які виховуються в інтернатах, відмовляла її від усиновлення. Стереотипи про гени, спадковість іноді беруть гору над здоровим глуздом.

Єдина вісімнадцятирічна донька Світлана також не розуміла маму. А Каті звичайно, хотілося, щоб рідні її підтримали… Та врешті решт це їй будувати нову сім’ю. Вона все спокійно вислуховувала, а тим часом писала на сайт sirotstvy.net, радилась зі спеціалістами про документи, про суди і про анкети дітей.

На той час Світлана вже мешкала окремо, навчалася в університеті, будувала свої плани на життя. А в батьків було велике бажання і змога виховати ще дітей. Чому ж не скористатися цією можливістю?! Тим більше ще стільки дітей потребують сім’ї!

Катя з Сергієм звернулись до районної служби у справах дітей за місцем свого проживання. Дітей на усиновлення на разі не було. Катя зателефонувала до обласної служби. Там сказали, що вона буде в черзі під номером 178. Цифра трохи налякала жінку і вони знов з чоловіком почали нагадувати про себе у районній службі.

І скоро їм показали анкету двохрічного Євгенчика. Хлопчик на той час перебував у лікарні. Працівники служби розповідали, в яких умовах він жив до цього – ні води, ні тепла, жодних санітарних норм. Дитина існувала сама по собі, нікому до нього не було діла. Та хлопчик не винен, що так сталося. Катя з Сергієм це розуміли і вирішили зробити все, щоб він ріс здоровим і щасливим. І вже рік Євгенчик називає Катю і Сергія мамою і татом!

Донька Світлана, можливо трохи ревнує, але це не така критична ситуація – просто у всіх різне сприйняття. Сьогодні, вони з Катею як і раніше спілкуються, як мама з донькою. Але жити разом вже навряд чи будуть. І це нормально, коли діти залишають батьківський дім і будують самостійне життя.

Обидві бабусі – і Катіна, і Сергієва мати від онука у захваті. Все владналося, коли сім’я вперше приїхала до них у гості. Євгенку достатньо було посміхнутися, залізти на руки і обійняти своїх бабусь, притиснутись до них щічкою, що б ті більше нікуди не схотіли його відпускати.

«Тепер всі в родині навпаки балують Женю, а раніше навіть чути про нього не хотіли. Сподіваюсь, і Світланка більше перейнялася до нього. Але я її розумію. У її юному віці характер неврівноважений, вибуховий. З роками це минає. Ми дуже любимо сина і прощайте стереотипи про спадковість!», - каже Катя.

Загалом цей рік для її сім’ї дуже щасливий. Вони утрьох – з сином і чоловіком їздили на море. Євгенчик навіть трішечки навчився плавати. Вдома ганяє на самокаті, товаришує зі всіма дітками у дитячому садочку, завжди ділиться гостинцями – і з дітьми і з дорослими.

І дарма Катю лякали генами і складним характером майбутньої дитини. Батьківська любов і піклування – найкращі ліки від будь-яких складнощів і хвороб. І в Євгенчика будуть гени батьків, які живуть для нього і дбають, щоб він був щасливим.