Множити добро, або Як виховати 11 дітей

У дитинстві Марія жила біля дитячого будинку, щодня повз нього проходила й бачила діток в однакових пальтах, в однакових шапочках. Уже тоді їй хотілося дати родину сиротам. З того часу ця думка не покидала. Марія вийшла заміж, у них із чоловіком Олегом народилося дві доньки.

Подружжя працювало в школі, обоє – учителі. Якось у клас до Марії прийшла нова дівчинка. Її мама розповіла, що дитину прийняли в сім’ю. Почувши про це, Марія вирішила: «Ось він – час дати сироті родину».

Так 9 років тому в сім’ї Войнаровських з’явилися дві сестрички: 7-річна Олександра та 6-річна Валерія. Над ними встановили опіку. Зараз ці дівчатка – мамина гордість і допомога. Старша досягла вже того віку, коли, за українським законодавством, має право змінити прізвище. Саша виявила бажання взяти їхнє, чим дуже розчулила батьків.

Але не завжди було легко. Скільки довелося мамі прикласти зусиль, аби дівчатка добре вчилися! Ще одна складність, із якою стикаються багато батьків, що приймають у свою сім’ю дітей з інтернатних закладів, – крадіжки. Досі Лера може взяти гроші з маминого гаманця. Дівчинка не бере чужого ніде, окрім як удома. Марія цілковито довіряє доньці, коли посилає її по продукти, коли просить комусь передати гроші, але трапляються все ще такі прикрі ситуації. Ми порадили жінці прочитати статті психолога про різні причини дитячих крадіжок на порталі «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова.

Через два роки після того, як сестрички прийшли в родину Войнаровських, Олег та Марія прийняли до себе ще двох дітей: 16-річного Олексія та 11-річного Костю. Хлопці між собою не є братами. Їхні анкети чоловік та дружина дивилися на сайті. Молодший дуже сподобався татові, а мама хотіла дати шанс на щасливе майбутнє підлітку, бо розуміла, що таких дітей дуже рідко забирають.

Зараз Олексію 23 роки. Він працює в Києві електриком на заводі, скоро житиме вже у своїй квартирі, яку йому допомогли придбати рідні. Олексій – дуже вдячний тату й мамі. Він завжди готовий їм допомогти, і просити його про це не треба – сам бачить роботу. Ось і цього року приїхав до батьківського дому на Великдень, заодно й допоміг посадити картоплю.

З Костею було важче. Він тихий, мовчазний, не радиться, коли щось хоче зробити. Почав прогулювати заняття в коледжі, ходив у цей час у кіно. Звичайно, мама проводила з ним бесіди на тему майбутнього. Хлопцю це не сподобалося – і він утік із дому. Поїхав до біологічної бабусі та дядька. Більше місяця його шукала поліція, але в мами й старших сестер не було тривоги на душі. Щоранку й щовечора Марія молилася за Костю й просила Бога, аби той життєвий досвід, який таким чином отримує син, був здобутий не надто важко. Більше місяця його не було вдома… Батьки це витримали. Зараз хлопець живе в гуртожитку, перевівся на навчання в училище. Приїжджає додому на вихідні.

І дівчатам, і хлопцям, звичайно, ще треба допомагати, але вони вже досить самостійні – і знову Марія та Олег відчули, що мають можливість допомогти малюкам, які живуть в інтернатних закладах і не знають, що таке любов родини. Менше місяця тому сім’ю Войнаровських поповнили п’ятеро діток: 10-річна Ліза, 8-річна Надя, 5-річна Саша, 3-річна Софійка та 1-річний Вова. Трьох старших діток мама забирала саме з того закладу, повз який колись ходила до школи.
 
«Треба порушувати питання про те, що в інтернатах дітей нічого не навчають, – говорить Марія. – Ви знаєте, настільки важко!.. Коли ми взяли старших дівчат, вони ще вміли рахувати, уміли читати, хоч і поганенько. Із хлопцями мали більше проблем. Півтора року Костя вчив табличку множення. А зараз ми цих дівчат узяли – одна в 4-му класі, друга – в 2-му, – то вони нічого не знають, узагалі. Вони не вміють рахувати в межах 10. Вони не вміють додавати 1 і віднімати 1. Старша читає гарно, молодша поганенько. І логопеди з ними не займалися. Повинен же в інтернаті бути логопед, працювати з дітьми. У мене зараз не те, що руки опускаються, я просто в розпачі. Я б таку перевірку в тих інтернатах зробила б! Що вони там роблять? Діти нічого не знають, узагалі нічого не знають».
 
Двох менших дівчаток із цієї «п’ятірки» віддали в садочок. Марія оформила декретну відпустку по догляду за найменшим хлопчиком. Він зараз найбільше потребує уваги. Мама чує кожен його порух уві сні. Вова постійно хоче їсти. І обов’язково треба йому показувати, що в тарілці багато їжі, тоді він радіє й заспокоюється. Саша, Софійка й Вова купаються в любові, їм так подобається вдома. Лізі та Наді не подобається, що примушують вчити уроки, але мама пояснює: такі вимоги до них не тому, що їх не люблять, а тому, що в майбутньому знання знадобляться.
 
Марія каже: дехто впевнений, що прийняття дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у свою сім’ю – це бізнес. Шкода, що не кожен в Україні готовий до такого «бізнесу». Дуже багато родичів і знайомих жінки працюють за кордоном. Вона й сама колись хотіла поїхати, але не вдавалося: то одне не пускало, то інше. Зате, як тільки думка заходила про поповнення родини дітками з інтернатних закладів, усі обставини для цього складалися ідеально.
 
Зараз перед сім’єю Войнаровських – нові виклики, нові етапи, нові сходинки й кроки, нові труднощі, нові тривоги, але й нові радості, нове щастя, нові посмішки, нові досягнення. І той позитив, який приносять у родину діти, однозначно переважить усі складнощі, що доведеться пережити під час адаптації.

Ми дякуємо Марії та Олегу за їхні великі серця та бажаємо здоров’я, сил та любові.