«Колись мене всиновили…»

До Дня усиновлення батьки, які усиновили дітей, отримують багато привітань. Звичайно, найприємніше пучути добрі слова від своїх дітей. Сьогодні для батьків в нас є невеличкий сюрприз. Ми поспілкувалися не лише з усиновителями, а й з їх дорослими дітьми. Питання було одне:  Як ви ставитеся до усиновлення і що на вашу думку потрібно для його розвитку?

Першим надаємо слово батькам. 

Любов Кривенко: «Я почуваюся найщасливішою жінкою в світі, бо двічі пізнала радість бути мамою: усиновивши й народивши дитину, і тепер точно знаю, що немає різниці. Бо обома донечками дорожу однаково, в обох не чаю душі. Ми з чоловіком зрозуміли, що йдемо правильним шляхом, тому взяли ще трьох синочків. Тепер і в чоловіка здійснилася мрія про сина в трикратному розмірі. Щоб якомога більше дітей могли зростати в сім’ях, вважаю, що потрібно більше говорити на тему усиновлення, пояснювати, що це за процес та не озиратися на думку інших.»

 

Коли вперше батьки заговорили з Танею про те, як вона в них з’явилася, дівчина сказала, що все знає і дуже любить своїх маму і тата, які все життя були поряд. Батьки Любов Іванівна та Анатолій Степанович не надто приховували усиновлення, але тривалий час не наважувались поговорити про це із донькою. Тому дуже зраділи, коли Таня позитивно сприйняла правду. Тоді родина прийняла у прийомну сім’ю ще трьох братів.

Тетяна: «Я дуже люблю свою сім’ю і хотіла б бути схожою на маму з татом. В мене є ще троє братів, якіих батьки теж усиновили. В нас справжня чудова сім’я, і в майбутньому я б хотіла б, щоб і моя власна родина у майбутньому була схожа на мамину з татом. Звичайно, в день Усиновлення я привітаю своїх батьків. Для нас це свято всієї родини»

 

Ось таким хлопчиком двадцять два роки тому Олексій прийшов у сім’ю Людмили Музики. А сьогодні у Олексія вже своя чудова сім'я: дружина, троє діток (донечці 10 років, і двоє синочків - 3 і 1,5 роки). Друзі знають, що на Олексія можна покластися у будь-якій ситуації. І своїх дітей він також виховує у любові та щирості до людей - так, як колись виховувала його Людмила Анатоліївна.

Людмила Музика: Що потрібно зробити для розвитку усиновлення? Багато потрібно змінити і в державному, і в громадському секторі. Важливо говорити про усиновлення, щоб люди знали, не боялися. Якщо брати тему сирітства, в нас же більшість дітей в інтернатних закладах мають батьків, тому в першу чергу потрібно боротися не з наслідками, а шукати корінь проблеми. Потрібно будувати потужну систему профілактики соціального сирітства, зберігати та розвивати духовні цінності і культуру усиновлення. Дитина має бути повноправним членом родини. А батькам побажаю любити без умов, тільки серцем, щиро і безкорисно – ось і весь рецепт для щастя усиновителів.

Не розрізняти: народжена чи усиновлена дитина, всі однаково любимі і з кожним потрібно йти по життю до кінця. Важливою є підтримка батьків до і після всиновлення – це соціальний супровід. Сьогодні набагато більше слід приділяти уваги дітям. Якщо ви хочете досягти повного порозуміння з дитиною, більше часу проводьте з нею. Особливо зараз, коли стільки розваг, телебачення, інтернет, а дітям потрібна увага мами і тата. Робіть разом одні справи, діліться враженнями про пройдешній день, ходіть з дітьми покупками, відвідуйте бабусю з дідусем.

Людмила Анатоліївна з Олексієм та онучкою

Олексій: «Мої однокласники всі хотіли в сім'ю. У дитинстві дуже хочеться, щоб у тебе була мама, яка любила тебе й проявляла цю любов. Чи потрібно розвивати усиновлення? багато чого залежить від самої людини, але й психологічна підтримка дуже важлива. Іноді дорослі не розуміють, чому так, а не інакше поводять себе діти. От я сьогодні вивчаю дитячу психологію, виховуючи власних дітей, можу, здається книгу писати, а все одно всього не знаєш. Єдине знаю, що своїх дітей я б нізащо не віддав до інтернату. Чому там можна навчитися? Серед моїх однокласників, тільки відсотків 10 влаштували своє життя, а в більшості життя скалічене. Тому що, яке зернятко ти вкладеш в дитину, то й отримаєш. Пам'ятаю, як перший раз мене забрали батьки, а я хотів якось віддячити, щось хороше зробити. Зранку прокинувся, дай, думаю, картоплі підсмажу. Почистив, склав у пательню і поставив на плиту. Картопля вся згоріла, бо я ніколи не чув, що картопля смажиться на олії. Мама (Людмила Анатоліївна) мене завжди розуміла. Вона для мене старалася, щось недодавала дівчатам (у неї три свої народжені доньки), а мені все віддавала найкраще. Тепер я стараюся підтримувати всю сім'ю і щасливий, коли маю таку змогу».

 

Перший усиновлений син у Наталії Бучковської з’явився двадцять три роки тому. Володі тоді й двох років не було. Сьогодні, незважаючи, на юні роки, йому добре знайомо, як то виховувати дітей, готувати обіди, вести господарство. Родина Бучковських за ці роки розросталася до дитячого будинку сімейного типу і Володя весь час був маминою правою рукою. Тепер він мешкає окремо, але свята незмінно зустрічає вдома, поряд сім’єю.

Наталія Бучковська: Що потрібно, аби у кожної дитини були батьки? Перш за все – це робота з біологічною родиною. Зробити все по максимуму, щоб дітей не відбирали і не залишали, щоб кожна дитина мала своїх маму і тата.

А якщо сталося так, що дитина вже залишилася без батьків, то шукати для неї батьків. Щоб інтернати були в цьому зацікавлені, якесь стимулювання їм призначити. Усиновлення в моєму розумінні – це можливість змінити чиєсь життя до кращого і цим примножити своє щастя. Це відчуття, що ще однією рідною людиною стало на світі більше!

Володя у колі молодшеньких братиків та сестрички

Володимир: «Якщо навіть одна мама всиновить дитину – це вже цілий світ для дитини, одна мама може бути за маму і тата. Усиновлення для дитини – це шанс побачити світ іншими очима. Це величезне щастя щоранку казати «Доброго ранку мамо!» «Добрий ранок тато!». Для мене сім’я – це святість. Як святий дух сім’я оберігає тебе, де б ти не був. Ти знаєш, що завжди тобі є куди повернутися. Тільки родина вкаже дитині правильний шлях. А що в інтернаті? Ти звик жити за парканом і більше нічого. Тому я зараз пішов по маминим стопам (мами Наталії – авт.), займаюся громадською роботою, допомагаю дітям з малозабезпечених сімей. Головне – це зберегти сім’ю. Діти не винні, що потрапили до інтернатних закладів, щоб цього не було, потрібно працювати з батьками. А маму свою, я звичайно привітаю з Днем усиновлення, бо вона найкраща і свято це нам потрібно!»

 

 

Sirotstvy.net