Історія про двох усиновлених сестричок, щасливу родину та вигаданий діагноз

Про те, що дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, які виховуються в інтернатних закладах, «приписують» діагнози, ми неодноразово чули від героїв реальних життєвих історій. Це відбувається для того, аби їх не забирали в родини. Адже, якщо всі будуть влаштовані, заклад розформують, а персонал залишиться без роботи. Ще одна з причин – «перестрахуватися». Якщо медпрацівники бачать хоч якийсь натяк на ту чи іншу хворобу, вони обов’язково зазначать її наявність у картці дитини.

На щастя, інформація про таку ситуацію настільки часто обговорюється на різних форумах, де спілкуються майбутні батьки, у ЗМІ, що все більше кандидатів в усиновлювачі, опікуни, прийомні батьки, батьки-вихователі зважають на можливість помилкових діагнозів, дехто проводить медобстеження дитини в незалежних спеціалістів.

Але що робити, коли ти знаєш: діагнозу насправді нема, але він записаний у картці дитини? Що робити, коли через це в садочок її не віддаси, бо батьки інших дітей піднімуть ґвалт: «Вона всіх заразить!»? Що робити, коли навіть логопед не хоче працювати з донькою, боячись заразитися?

Ось із такими складнощами довелося зіткнутися Олегу та Юлії (імена в історії змінені – прим.). Кілька місяців тому вони, маючи трьох біологічних дітей, усиновили двох сестричок із порталу «Сирітству – ні!». У картці однієї з них – інфекційна хвороба. При чому з’явився запис про неї незадовго до усиновлення, а в приватній розмові подружжю зізналися, що не впевнені в наявності діагнозу, але так «треба» було написати.

Звичайно, тато й мама повезли доньку в лікарню, щоб здати всі потрібні аналізи – і діагноз не підтвердився. Хоча «зняти» його лікарі поки не можуть, треба чекати півроку, аби зробити повторне діагностування. Ця ситуація є дуже неприємною для батьків, але вони налаштовані оптимістично: зрештою, треба просто почекати.

За словами тата, адаптація в дівчаток проходить не дуже важко. Спочатку вони плакали, по кілька разів за ніч доводилося вставати до них, заспокоювати. Сестрички дуже дивуються снігу, для них він – справжня радість. Те, що для тата й мами звичне й буденне, для цих діток – нове й незвідане. Олег якось купив рибу, аби посмажити на вечерю. У дівчат ця небачена істота викликала бурю емоцій! Час від часу вони забігали на кухню, аби на неї подивитися. Тож тато вже навмисне просто поклав її на тарілку, аби дівчата досліджували рибину.

Ну і як же без вмикання й вимикання світла десятки разів? Про це нам часто розповідають батьки, які взяли в родину діток з інтернатних закладів. Так, це нервує, але треба знати, що це – один зі способів досліджувати світ.

Із сестричками й братиком дівчатка подружилися. Ревнощів до тата чи мами немає. От тільки між собою усиновлені сестрички часом можуть посперечатися. Олег упевнений, що хороший приклад мирної родини вплине на їхні стосунки. Найбільше доньки зараз тягнуться до татка: він і вгору попідкидає, і на шиї покатає. Та й бачать його тільки ввечері, коли приходить з роботи.

Дівчатка в сім’ї тільки кілька місяців, а прогрес у їхньому розвитку дуже помітний. Одна з доньок практично не говорила, коли її забрали із закладу, тобто в 4 роки могла сказати тільки кілька окремих слів. Зараз же висловлює свої думки реченнями.

«Радити щось в усиновленні дуже важко, – говорить Олег. – Тут кожна людина сама повинна дивитися на своє життя й розуміти, готова вона чи не готова взяти дитину. Ми розуміли, на що ми йдем, бо в нас троє своїх дітей було. Ми розуміли, як до них ставитися, як їх ростити. Тому це було зважене рішення. Скільки разів ви не приїжджали б у будинок дитини – десять, двадцять – ви все одно не пізнаєте дитини. Тому кожна родина має добре подумати перед усиновленням і зважити свої сили».

Усе частіше доводиться чути щасливі історії, коли діток беруть у родини беруть люди, які мають біологічних синів і доньок. І їхній усвідомлений вибір радує й надихає! Команда програми «Сирітству – ні!» дякує цій родині за те, що дві крихітки, анкети яких нещодавно були на порталі, тепер мають міцну опору, мають поряд людей, що завжди будуть із ними.

Любові, миру, процвітання!