Історія про Дениса, який вміє множити щастя

«Я знайшла справжній скарб! Це таке щастя, читати йому казки, гуляти з ним весняними вулицями, готувати разом сніданок і ходити за покупками до магазину. Денис дуже допитливий, активний і веселий хлопчик. Там, де він – завжди радісно. Якщо ми їдемо з ним у потязі, то гарний настрій забезпечений усім пасажирам нашого купе», - так мама Кристина розповідає про свого сина Дениса.

Материнство Кристина поєднує з роботою, а Дениса виховує сама. Усиновити дитину – було її власним рішенням. Зараз поки що, від незалежних від неї причин, Кристина оформила опіку над хлопчиком, але формальності ні до чого, коли ти обіймаєш найріднішу в світі маленьку людину.

Що таке шкідливе волонтерство?

Почалося все з того, що років 8 тому дівчина натрапила на форум в інтернеті. Форумчани організовували поїздку до дитячого будинку.

Збиралась гуманітарна допомога: десь не вистачало памперсів, десь взуття, десь колготок. Волонтери закуповували все необхідне та передавали до закладу. Кристина також зацікавилась спочатку. Здавалося, це краще, аніж нічого не робити. Одразу налаштовувала себе: зі всіма дітьми поводитимусь однаково, нікого не виділяти, аби не давати пустих надій».

Але довго так Кристина не витримала. Дівчина швидко зрозуміла, що таке волонтерство шкідливе і нічого не змінює на краще.

«Діти у сиротинцях прагнуть любові й уваги. Те, що роблять волонтери подекуди навіть шкодить цим дітям. І зараз саме таким волонтерством я не займаюсь і не хотіла б займатися, – каже Кристина. – Про усиновлення я давно мріяла, та хотіла ретельно підготуватися. Не так для себе, як для майбутньої дитини. Читала блоги Людмили Петрановської – відомого психолога, що працює з прийомними дітьми, і правову базу студіювала. Тому для мене не було щось дивним чи незрозумілим, коли почала збирати документи».

Звичайно, уникнути рутини не вдалося: щоденні дзвінки до служб у справах дітей, відповіді, що діти вже в сім’ї, або, що їх відвідують майбутні батьки…

Інтернет + телебачення = усиновлення Дениса

Але Кристина була впевнена: «Все буде добре, потрібно лише трошки почекати». Одного дня на порталі sirotstvy.net з’явилось нове відео дніпропетровського «34 каналу» «Здравствуй, это я!». Дівчина одразу подзвонила до служби і запитала, чи не відвідує хтось хлопчика, якого побачила на відео.

До Дениса ніхто не приходив. В цей же день Кристина придбала квитки до Дніпропетровська. Майбутню маму всюди приймали добре і допомагали – все як в телевізійному сюжеті. Пощастило, у цьому закладі чекали на батьків.

Про Дениса розповідали, що він гарний і чудовий хлопчик. Складних медичних діагнозів, на щастя, у дитини не було.

«Зустріч відбувалася у присутності працівників служби і дитячого будинку, – згадує Кристина. – Я не знала як себе поводити. Принесла Денису в подарунок іграшку – машинку. Намагаюсь її розпакувати – не можу. Руки тремтять. Нічого не можу зробити. Вихователі кажуть: «Візьміть його на руки». Я до нього – а він виривається, не хоче».

Це потім Кристина зрозуміла, що Денис не звик до обіймів та сидінню на руках. Ніхто його не привчав до звичайних дитячих радощів. Хлопчик розцінював це як обмеження свободи і, звісно, протестував.

«Не віриться, що Денис – такий гарненький і чудовий малюк був колись нічийним і дикуватим хлопчиком. – ділиться щаслива мама. – Ми виходили гуляти до парку, а він постійно утікав від мене. Так ми з ним постійно бігали. Малюк говорив тільки окремі слова, а зараз прекрасно будує речення, знає багато віршів українською і російською мовами, на свята у дитсадочку виступає краще за всіх. А ще й року не минуло, як ми разом!

Хочу сказати іншим батькам: не бійтеся! Чесно, колись я думала, буде важче. Важливо пам’ятати, що все минає. Як і у всіх дітей, у нас була адаптація, Денис плакав і я думала – так триватиме завжди. Але зараз це смішно згадати. Ми навіть не помітити, як ця темна смуга минула. Зараз ми разом чудово проводимо час: гуляємо, їздимо у гості до бабусі й дідуся. Я спокійно залишаю його там на канікули. Денис кмітливий на заняттях, вихователі його дуже люблять і завжди хвалять від душі. Я рада, що це мій син і нікого його не віддам. Він множить моє щастя!»