Формула сімейного щастя

Наталія і Віталій разом вже понад 15 років. Мають двох чудових синів багато племінників та похресників. Діти – їх радість і сенс життя.

Сім’я живе у злагоді та любові. Але цього вдалось досягти не одразу – був складний період у житті з образами та розчаруваннями. Мама Наталія каже, що їм з чоловіком пощастило навчитись вчасно вирішувати всі конфлікти. Родина поділилася і з нами формулою сімейного щастя.

Чотири роки тому Наталія і Віталій вирішили всиновити дитину з дитячого будинку. Як і належить, почали зі збору документів. За деякий час у службі у справах дітей їм показали анкети діток на усиновлення. По фотографії подружжя вибрало свого майбутнього синочка Іллюшу. Йому на той час виповнилось чотири рочки. Ще перед знайомством з хлопчиком батьки були впевнені, що усиновлять саме його – на стільки він їм сподобався.

Іллюша зустрів майбутніх маму і тата радісно – увага до нього, подарунки та гостинці зробили свою справу. Але було помітно, що хлопчику більше подобалось гратися з дітьми, а дорослі його не надто цікавили. Ймовірно, до життя у закладі йому не вистачало спілкування з однолітками. До того ж комфортні побутові умови, оснащені спортивні майданчики у дитячому будинку – життя стало схожим на щоденне свято. Тут він провів два місяці до знайомства з Наталією та Віталієм.

Ще стільки ж чекали засідання суду. Втім, вся родина разом зі старшим сином Богданом часто відвідували Іллюшу. До речі, умовляти старшенького на молодшого братика не довелось. Богданові тоді було дванадцять років, він одразу прийняв ствердне рішення про братика.

Коли нарешті настав довгоочікуваний день, і вся родина, сповнена радості, приїхала разом додому, Іллюша був помітно розчарований. Поводив себе так, наче батьки зробили для нього погано, забравши з дитячого будинку. Згодом хлопчик взагалі закрився, відмовлявся спілкуватися, настала – суцільна мовчанка.

«Може тому я одразу не відчувала ейфорії від усиновлення. – згадує Наталія. – Було відчуття, що щось ми зробили неправильно, що у нас розвивається все не так, як треба. Іноді дивилася на інших мам: вони просто світилися, дивлячись на своїх дітей, а я не відчувала такого трепету. Тоді відсутність відчуття радості мене лякала! Вже потім фахівці мені пояснили, що у кожної жінки по-різному розвивається материнське почуття. Для мами період адаптації і при народжені, і при усиновлені дитини – це нормально».

Згодом до маминих душевних переживань додались сварки Іллюші і Богдана. Складно було щось пояснити дітям, адже захищаєш одного – ображається інший, і навпаки.

Вирішити накопичені проблеми допомогли психологи. Перед усиновленням Віталій та Наталія проходили короткі курси, всього два дні, для прийомних батьків. Але цього, як вони самі кажуть, виявилось недостатньо.

За кілька місяців після суду подружжя знов запросили на зустріч із міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Так були організовані зустрічі і бесіди для батьків, які вже забрали дитину із сиротинця. Наталія каже, що такий обмін досвідом стане корисним усім майбутнім та теперішнім батькам-усиновителям. І навіть тим, хто всиновлює немовлят. Незалежно в якому віці і за яких обставин діти потрапили до закладу. Для кожного втрата сім’ї – складна душевна травма, а для дітей – тим більше.

«Коли ми усиновили Іллюшу, йому було 4 рочки. І вже у цьому віці дитина є особистістю зі своїм характером і світоглядом. Неправильно очікувати, що вона зміниться, стане такою, якою ми її уявляли. В першу чергу потрібно змінитися самим, тоді можна сподіватись, що і дитина піде за Вами.

Не можна думати, наприклад, що «Ми забрали дитину із сиротинця, значить ми її ощасливили, тепер вона має бути нам вдячна за це». Це помилка! Починаються докори та звинувачення: «Ми для тебе зробили все, а ти!..» Наш Іллюша не просив же нас забирати його з дитячого будинку. Діти живуть сьогоднішнім днем. В уяві Іллюші виходило так, що йому було весело, комфортно, а ми прийшли, щоб знов змінити його життя. Але тепер син розуміє, що жити сім’єю цікаво, радісно і щасливо, бо це твої найдорожчі люди!»

Сьогодні мама Наталія, каже, що навіть важко уявити, як її сім’я раніше жила без Іллюші. Здається, вони всі завжди були разом.

Зараз молодший синок учень другого класу. Він активний, кмітливий, здібний до багатьох предметів. Але мама не намагається зробити з нього відмінника, бо як вчитель, впевнена: важливо навчити дитину здобувати знання та прагнути самовдосконалення. Тоді обов’язково прийдуть і успіхи, і перемоги!

Іноді, ділиться Наталія, друзі сварять її за те, що надає своїм дітям багато свободи. «Я не вважаю, що я балую своїх дітей, або погано про них дбаю. Старшого можу відпустити з групою фанатів на футбольний матч улюбленої команди до іншого міста, а молодший вже самостійно ходить до школи. Просто я їм довіряю, а вони – мені. Наша сім’я щаслива, бо ми навчились бути щасливими.

Мені довелось переоцінити власні життєві цінності. Тепер, якщо я бачу назрівання якоїсь проблеми, намагаюся перешкодити її розвитку. І дітей привчила говорити нам з татом про свої негаразди, про те, що їх не влаштовує. Це не означає, що ми у всьому їм потураємо, а просто намагаємось спільно шукати рішення, які б задовольняли нас усіх».

Наталія влучно помічає тонкі нюанси дитячої психології, але це не дар, а результат, якого досягти можливо, не будучи психологам. Варто лише бути уважнішим до своєї дитини і не нехтувати порадами фахівців.

«Тепер я впевнена, що для усиновлення одного бажання виховувати дитину не достатньо. Потрібно ще бажання змінити себе. Тому вважаю, потрібно ввести обов’язкові курси для усиновителів. Бо іноді трапляється, що батьки навіть у день суду не впевнені у своєму рішенні, а діють на емоціях – хочуть допомогти дитині, а не знають як.

Коли у нас були проблеми, фахівці розповідали мені про формулу любові. Щоб дитина стала повністю Вашою, вона має прожити з Вами стільки, скільки жила без Вас. Її теперішнє життя має перекреслити попередній досвід. Так вийшло і у нас. Іллюша з нами вже понад чотири роки – це повністю наша дитина, з нашими рисами характеру і навіть зовнішністю!»

Зичимо Наталії та її сім’ї кожен день лише позитивних відкриттів, нехай Вас приємно дивують діти і ростуть здоровими, щасливими, сповненими енергії і сил!