Діти різні, а прізвище одне

«Спочатку було важко. Не з дітьми, а з собою. Складно контролювати себе, щоб усім дітям однаково приділяти увагу, щоб необачно когось не образити або не сказати чогось зайвого», - каже Ірина Коваленко. Разом з чоловіком Сергієм вони виховують дванадцятеро дітей: шестеро народжених і стільки ж прийомних. Троє, щоправда, вже дорослі і мешкають окремо, серед них і Юля, про яку ми розповідали напередодні.

Таку чималеньку сім’ю Ірина та Сергій створюють разом вже двадцять років. Здавалося б, вже можуть самі викладати в школі батьківства, якби така була, натомість вже втретє вони самі проходять курси прийомних батьків. І не тому що так ведеться всім батькам-вихователям, а тому що, впевнені завжди є куди рости і розвиватися, бо у гарних батьків будуть гарні діти.

Як ви, певно, здогадалися родина Коваленко – це дитячий будинок сімейного типу, що у Миколаєві. Але до цієї назви батьки не прив’язуються і дбають про дітей як про рідних. Просто маючи власних дітей, хотіли подарувати своє тепло та любов дитині з інтернатного закладу. Коли побачили, як швидко і на краще змінюється така дитина в сім’ї, вирішили продовжити цей шлях.

«Нас щоразу на курсах питають: які у вас проблеми з дітьми?», - а я не знаю, що відповісти, бо як таких проблем немає. Хтось скаже, що такого не буває, але ми справді добре ладимо. Батькам, потрібно більше над собою працювати, а дітям теж хочеться бути хорошими, тому вони самі тягнутимуться за добром і до добра», - впевнена Ірина.

Михайлика першим прийняли у сім’ю. Ірина та Сергій вже мали двох доньок – Аллу, Надію та сина Марка, тож для балансу взяли ще одного хлопчика. Михась важко переживав розлуку з біологічною сім’єю в інтернаті. Коли Ірина та Сергій приїхали знайомитися з ним, Михась по-дитячому соромився попросити, щоб його забрали звідси нові батьки, проте вигляд хлопчика виказував думки дитини: «Заберіть мене звідси!». Хлопчик не любив інтернату, і не розумів, чого його туди помістили.

«У сина добре серце, він зміг забути минулі образи. Справа в тому, що в Михася є родичі, але він потрапив до інтернату.  – розповідає Ірина. – Ми з Сергієм багато часу приділяли сину, щоб Михась відчув, що ми одна сім’я. Трохи згодом нам вдалося поновити спілкування з його рідними і ми не були проти».

А ще за три місяці подружжя забрало з притулку Юлю.
Алла та Надія – старші біологічні доньки – з Юлею однолітки, тому дівчата швидко потоваришували. Сестри одразу повели дівчину у свою кімнату, розповіли про своє життя, потім вся родина вечеряла за одним столом. І в перший же вечір Юля запитала і Ірини: «Можна я у вас залишуся?».

В цей момент в Ірини по щокам покотилися сльози. Всі розуміли, що вони один одному потрібні і вже не зможуть один без одного жити. А ще батькам, звичайно було приємно, що і вони, і їх дім та вся родина сподобалися Юлі. Все ж таки дівчинка вже була у підлітковому віці зі своїми поглядами та звичками.

Ще за пів року у родині з’явилось одразу двоє синочків. Було як раз восьме березня. Сергій приїхав привітати працівниць притулку з жіночим святом. Як раз був час обіднього сну. У закладі було тихо і лише один хлопчик не спав. Сашко зустрівся очами з Сергієм. «Забери мене!» - мовчки казали дитячі очі. Сергій, хоч я не з тонкосльозих, але це щось було інше, не жалість, це відчуття нагадувало більше кохання з першого погляду. І в справах дитячих щось залишати на потім не виходить, дитині сьогодні потрібні батьки. Вихователі розповіли, що у Саші є молодший братик Миколка. Хлопчикам було 6 і 4 рочки і скоро обидва малюка були вдома в Ірини та Сергія. Якби не той приїзд Сергія до притулку, скоріш за все братиків би розлучили. Адже Сашка, як старшого, вже мали переводити до інтернату.

Ірина з Сергієм поєднали братів, а тепер зрозуміли, що таке адаптація. «Що б ми не казали чи не просили, а Сашко і Коля робили все навпаки. Могли навмисне побили посуд або зіпсували свої речі, – згадує Ірина. – І все ж, нам пощастило, бо Саша і Микола почали тягнутися за старшими дітьми, брати з них приклад».

Ірина випрацювала власний стиль виховання без моральних нотацій та повчань. Секрет простий: багато розмовляти з дітьми на різні теми. «Спочатку вони замикаються, лише слухають якісь розповіді, а потім самі починають ділитися своїми думками. Поки не зрозумію причин поведінки дітей, не заспокоюсь. Дитина сама відчуває, що ми з нею на одній хвилі і довіряти мені можна, тоді всі суперечки зникають».

За два роки після появи Саші та Миколи Ірина та Сергій вирішили створити дитячий будинок сімейного типу. Місце в будинку є, а те якими усміхненими і щасливими ставали діти після інтернатного закладу, давало ще більше надій, що все буде добре.

В сім’ї Коваленко завжди раді гостям. Донечка Каріна всіх привітно зустріне, запропонує чаю, запитає, чи залишаться вони ночувати. Сьогодні Каріна дуже гостинна і товариська. Хоча Ірина пам’ятає, як дівчинка прийшла до них таким собі напруженим горобчиком, навіть кулачки тримала весь час напруженими. Спілкуватися з кимось – для мовчазної дівчинки було наче тортурами. Спокій і втіху Каріна знаходила тільки в мами на руках. А як іще може поводитися чотирирічна дівчинка, яка не мала своєї сім’ї.

«Перші тижні вдома Каріна не злазила з моїх рук, – каже Ірина. Тоді Богдану (біологічний син Ірини та Сергія – прим. авт.),  було півтора рочки, тож в мене було одразу дві маленькі дитини. Поступово, нікуди не поспішаючи, я просто розмовляла з Карною, щось їй розповідала, співала, і донечка з кожним днем сама почала розкриватися й ставати такою відкритою і милою як зараз».

Зовсім по-іншому прийшов у сім’ю Максим. Два роки тому батьки його забрали з інтернату. В перший раз, приїхавши додому, Максим забіг і став поводити себе так, наче жив тут з народження. Грайливо бігав, посміхався, сідав, падав на килим, брав іграшки. і дуже йому У них невеличка вікова різниця з Богданом тож хлопчики швидко подружились.

Всі діти Ірини та Сергія – Алла, Надія, Оля, Каріна, Даніела, Юля, Марк, Богдан, Михайлик, Максим, Сашко, Миколка і чимось схожі і різні водночас. Хоча друзі знають їх під різними прізвищами, та всі сприймають їх як одну сім’ю. Названі братики та сестрички пишаються тим, що в них одні батьки і у соціальних мережах підписуються під прізвищем Коваленко. Ірина та Сергій від цього у захваті: значить вони навчили своїх дітей, що сім’я це одне ціле і найдорожче у житті.
 

Я. Цибульська, sirotstvy.net