«Діти нас люблять не за те, що ми їх усиновили, а за те, що ми їх батьки», - Вікторія і Олександр Беспалові, батьки п’ятьох усиновлених діток

Минулого разу ми розповідали щасливу історію усиновлення Сашка батьками Анастасією та Олександром. Сьогодні ми познайомимо вас з бабусею і дідусем хлопчика – батьками Анастасії.

Вікторію Валентинівну і Олександра Вікторовича Беспалових знають багато усиновителів. Адже подружжя залюбки ділиться власним досвідом з усиновителями та людьми, які хочуть прийняти дитину. А їм є про що розповісти. Дванадцять років тому батьки удочерили донечку. А потім ще аж четверо діток!

«Бажання подарувати дитині сім’ю в мене ще з дитинства, – ділиться спогадами Вікторія, – Навіть, коли твої батьки їдуть у відрядження, тобі, малому, це важко пережити. І я мріяла, щоб всі діти відчували себе любимими і потрібними».

Вікторія Валентинівна і Олександр Вікторович ніколи не залишалось осторонь чужих проблем, а особливо – до дітей, які є найбільш беззахисними. Брали шефство над дітьми 14-15 років, які мешкали в інтернаті, відвідували, спілкувались, привозили для них речі, канцелярію засоби гігієни. Але всередині не відпускало почуття, що цього замало. Тому подружжя звернулась до служби, аби удочерити дівчинку. Скоро вони зустрілись із Любочкою.

«Як тільки ми побачили це немовля, в мене не було сумнівів: вона наша!», – каже Вікторія.  

Моменту появи другої донечки і сестрички вся родина чекала не один рік, а коли він настав – це була ні з чим незрівняна радість, як при народженні дитини.

Кажуть, перша дитина для батьків – завжди експеримент. А коли знання вже добре засвоєні, можна чекати й на другу дитину. Так і з усиновленням. За рік Вікторія і Олександр впевнились, що з Любочкою їх сім’я стала міцнішою та щасливішою, і захотіли усиновити ще хлопчика.

 Незабаром у родині з’явився Павлуша. Скоро із сумного і мовчазного хлопчика, яким його знали у дитячому будинку, перетворився на непосидючу й усміхнену дитину. Навіть лікарі на черговому медичному огляді не впізнавали дитя! А пройшов всього місяць відколи Павліка забрали у сім’ю! Сьогодні Павлуша вже ходить у сьомий клас. Він – любимець усієї родини. І коли тато від’їжджає, син залишається за старшого, хоча дівчатами інколи керувати складно. Особливо, якщо в тебе четверо сестричок! Після Павлуші Вікторія і Олександр удочерили ще три дівчинки.

«Майже щодня я дзвонила до служби і раз на місяць приходила на зустріч, - згадує Вікторія про пошук дитини для усиновлення. – Ми шукали маленького братика для Павлуші. Ми були згодні взяти дитину з діагнозами, але нам казали, що дітей для усиновлення немає, або є черга інших батьків».

Тільки за рік у службі повідомили, що є дві дівчинки. Марійці – 3 місяці, а Яночці – 1,5 рочки. «Дівчата, так дівчата! Забираємо!, –  вирішили батьки.

«Ми довго молилися, щоб у нас з’явились діти. А коли побачили тебе, то зрозуміли: ось дитина, про яку ми мріяли! І звісно ми тебе удочерили», – розповідали батьки своїм дітям про їх появу. Так само відбулося із Анечкою. Батьки зустріли дівчинку у лікарні і не змогли пройти мимо.

 

П’ятеро усиновлених діток відкрили сім’ї для сотень інших дітей

«У нас з чоловіком, – посміхається Вікторія, є така потреба – жити заради дітей. Ми любимо своїх діток і всиновлювали їх не вагаючись, бо серцем були готові до появи дитини. Я вдячна кожній жінці, яка виносила і народила наших діток. Разом ми дуже щасливі. В нас немає таємниці усиновлення і взагалі – будь-яких таємниць. З іншими родинами ми часто спілкуємося про те, як розповісти дитині, що вона усиновлена. Розповідати потрібно. Дитина гостро відчуває, що від неї щось приховують. Коли між вами і дитиною немає таємниць, тоді й дихається вільніше. Скажіть, що «була жінка, яка тебе народила, але виростити не змогла. Ми тебе побачили і полюбили. Є дітки, які народжуються з животика, а є – із серця. І ми народили тебе серцем».

До речі, коли подружжя Беспалових всиновлювало дітей, ще не йшлося ні про які виплати, що дорівнювали допомозі при народженні першої дитини. Все тягнули самотужки. Вони перші, хто усиновив п’ятеро діток, але і на цьому не зупинилися! Тепер своїм досвідом і знаннями допомагають іншим батькам всиновлювати дітей. Тільки уявіть: Вікторія Валентинівна і Олександр Вікторович допомогло понад 300 дітям знайти сім’ю!

Олександр Вікторович – священнослужитель, і як тато п’яти усиновлених діток, своїм обов’язком вважає говорити на цю тему з прихожанами. Разом з дружиною вони відвідали багато українських міст та селищ, інтернатів та дитячих будинків. І всюди зустрічають усиновителів, або батьків, які хочуть зробити цей крок. Як і кожні батьки вони діляться і проблемами, і радощами, щоб врешті решт питання про усиновлення, про виховання, про одвічну проблему батьків та дітей знайшли свої відповіді.

«Нам допомагають люди і ми їм намагаємось допомогти. Ми розповідаємо про щастя і радість відкрити свої серця для любові і для дитини. Ми прочитали багато книг про усиновлення і ми переконані, що про усиновлення потрібно говорити і з батьками, і з дітьми. Не обов’язково говорити на ці теми при сторонніх, але я вважаю, добре, коли між вами і дітьми є повна довіра. В нашій родині саме так і є. І діти нас люблять не за те, що ми їх усиновили, а за те, що ми їх батьки».