Чоловіки та інтернати. Блог Володимира Регеша

Зрозуміло, що через велику відстань від Києва (а це близько 320 км.), обмеження в транспорті та коштах, неможливо долучити до цього багато людей. І так виходить, що просяться та долучаються майже одні 'дєвочки'. Звісно, набагато простіше розчулити якимось сльозливим дописом та парою фото в соціальних мережах саме прекрасну половину людства, але зараз хочу повідати про брутальну його частину.

 

Думаю, що мої якісь потуги розповісти про дитячі інтернати набули певного розголосу тільки через те, що більшості не звично і не зрозуміло, як дорослий дядько може возитися з ТАКИМИ дітьми і отримувати від цього задоволення. Так, саме задоволення від того, що хтось з них почав набирати вагу, у когось стало менше нападів, хтось посміхнувся вперше або сказав перше слово. І навіть просто організовуючи якісь поїздки чи заходи за участі дітей і спостерігаючи за їхньою реакцією та очима... Та про що говорити. І вони відповідають взаємністю та тягнуться до чоловіків, бо майже весь персонал - жінки. Майже всі волонтери - жінки. Якась невірна гендерна політика.

Вже вдруге зі мною їде дружаня - Василенко Саша, якого, щоб ви побачили на вулиці, мабуть перейшли би на інший бік (як і від мого вигляду). Гопніки в його присутності говорять такі слова, як 'дякую' та 'доброго дня'. І він став кращим другом для багатьох хлопців в інтернаті.Парадокс? Та ні. Бажання простого людського спілкування з людиною, яка вважає тебе рівним, не зважаючи на те, чи всі руки-ноги у тебе на місці, ходиш в туалет сам чи валиш під себе.

Без намагання залізти в душу і вивернути її, без зайвих сліз-соплєй і захоплено-придуркуватого вигляду. І це вищий пілотаж по відношенню до них. Коли вечорами ми сидимо зі старшими хлопцями на вулиці, в розмовах може проскочити і матюк і похабненький анекдот і розмова про те, як правильно вручну задушити одноокого змія (мєжду прочім всє ми ...). Вони чекають цих розмов і просто вискакують з своїх візочків б'ючись в істериці. Чи зручно їм говорити про все це з 'дєвочкою'? Мабуть, таки ні. Влаштувати виїзд до річки з купанням, дискотекою, приготуванням якоїсь страви на вогні. Потягати на руках. Просто посидіти поруч і поговорити. А ще міцне чоловіче рукостискання.

Дівчата, долучайте своїх 'благовєрних' до своєї діяльності на ниві допомоги дітям і ви за дуже короткий проміжок часу побачите, як вони змінюються по відношенню і до вас і до своїх дітей.

 

Постійна адреса статті: Громадянська кампанія "Відкриваємо двері дітям"